Майже як на Майдані
Якщо в цієї ганебної виборчої кампанії і є бодай один плюс, то він такий: за ці три місяці ми мали чудову нагоду перевірити, хто чого вартий. І я тут не тільки про політиків, а передусім про друзів, знайомих, оточення, френдів у соцмережах, різних публічних осіб і так далі
Андрій ЛЮБКА, письменник та перекладач
Виборча кампанія стала сканером, дуже чітко показала слабкі й сильні сторони людей. Чесно кажучи, вони виявилися досить передбачуваними. Мої уявлення про психологічні портрети знайомих підтвердилися з точністю на 90%.
І я хочу зараз зробити одну дуже дивну – як на вибори – штуку: подякувати. Подякувати тим людям, які виявилися гідними дружби й поваги. Було б гарним риторичним прийомом додати сюди зворот «з обох таборів», але такої потреби не маю, бо серед моїх друзів абсолютна більшість належить тільки до одного табору – проукраїнського.
І ці люди змогли переступити через якісь особисті роздратування, часом – партійну позицію, подекуди поставити під ризик свої кар’єрні перспективи, але чітко й однозначно висловилися: ми за Україну. Так, цього разу, у другому турі це означає прізвище Порошенка, але насправді нас його прізвище не аж так цікавить.
Бо йдеться про людей, які на кожних виборах, з року в рік ставлять на тих, що можуть забезпечити Україні більше незалежності й самобутності. Сьогодні це одне прізвище, завтра буде інше. Без зациклювання на комусь конкретному, бо справа – важливіша.
Найцікавіше, що більшість із цих людей я знаю. Я знав, хто продасться і побіжить шукати собі тепле місце у новій владі – і не помилився. Знав, хто буде відмовчуватися й ховати голову в пісок до моменту, поки не стане зрозумілим прізвище переможця, – і аж тоді підтримає фаворита. Знав, хто буде захлинатися від зловтіхи, коли в Україні знову почнуться скрутні часи, – і вони вже потирають руки.
І я знав тих, що поставлять інтерес країни вище партійних чи політичних поділів. Це завжди було очевидно, а в ці тижні вкотре підтвердилося. Можливо, це свідчить про те, наскільки таких людей мало в Україні – бо майже всіх знаєш в обличчя і на ім’я. Але також було усвідомлення, що нас неймовірно багато, що ми – потужна сила, адже за ними порядність, патріотизм, інтелект, самовідданість.
Тому в останні дні мене не покидає відчуття братерства. Наче ми знову на Майдані – зійшлися з різних політичних сторін і позицій, регіонів і бекґраундів, облишили свої справи й те, що може нас розділяти, сконцентрувавшись на головній меті – захистити Україну. Бо спочатку найголовніше – зберегти державу, а вже потім ми між собою якось розберемося.
Попри скрушний настрій, відчуття єдності з прекрасними людьми, сила нашого майданного братерства дають підстави дивитися в майбутнє з надією. Разом нас багато – і нас не подолати. З часу, коли ми вперше кричали це гасло, змінилося дуже багато, в тому числі й прізвище кандидата, але не змінилися ми – бо я все ще бачу ті самі обличчя однодумців навколо. Бачу простих, щирих, патріотичних людей, які перед лицем небезпеки знову об’єднуються і стають на захист України.
За це відчуття нашої єдності я й хочу щиро сказати: дякую!
А ви як думаєте? Поділіться з нами: 43025, просп. Волі, 13, м. Луцьк або [email protected].
