«Анатолій носив усюди за мною етюдника».
Кому дякує народна художниця України за найпотаємніші куточки Волині (ФОТО, ВІДЕО)
Багато цікавинок з мистецького життя розповіла народна художниця України Тетяна Галькун, відкриваючи персональну виставку у Галереї мистецтв Волинської організації національної спілки художників України
«Моя Волинь» - це творчий доробок, відколи пані Тетяна, родом із Черкащини, проживає на Волині. Ця виставка ювілейна у професорки кафедри образотворчого мистецтва Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, частина робіт виставлялася взимку у арт-галереї «Волинь», розповів голова волинської спілки художників Володимир Марчук.
У першому залі розмістилися картини раннньої творчості: фотографії дипломної роботи, навчального періоду у Київському художньому інституті (нині академія), портрет дідуся Євлампія й бабусі Секлети, бабусине вікно з калачиками на підвіконні, написані на 4 курсі.
У іншому залі - пейзажі й натюрморти пані Тетяни, які занурють у пахощі волинської землі і є настільки реалістичними, що наче потрапляєш разом із ними у літо свого дитинства. Окремо розміщені роботи періоду так званого соцреалізму, якого пані Тетяна не соромиться, бо ж писала тоді простих звичайних трударів-колгоспників.
Привітали з відкриттям виставки першу народну художницю Волині заступник голови облради Роман Карпюк, заступник директора департаменту культури Луцької міськради Андрій Ломага, митці й друзі, колеги з університету.
Колега Світлана Костукевич згадала, як уживалася пані Тетяна у світі тодішнього соцреалізму, малюючи агітплакати, але її роботи випромінюють любов. Подарувавши калачик у горщику, розчулила подругу спогадом: такі росли на вікні у її бабці Секлети у Росомасі, звідки родом мистикиня.
Спогадами про проживання під час навчання у родині графіка Георгія Якутовича, який із режисером Сергієм Параджановим працювали над «Тінями забутих предків», про самого Параджанова, який щодня обідав у цій родині, Тетяну Яблонську, у якої вчилася, про наставників і натхненників поділилася з відвідувачами виставки художниця.
Вона належить до тих живописців, які зуміли знайти в сучасному малярському розмаїтті свою нішу, хоч ніколи не йшла за модними течіями, бо шанує традиції українського національного живопису. Понад 930 робіт Тетяни Галькун занесено у каталог, і кожна проходить через її серце.
- Як немає настрою, то я перу чи мию, а не беру пензля, каже пані Тетяна.
Чоловік мисткині Анатолій Якубюк розповідає, що багато картин його дружини є в приватних колекціях закордоном. Чи не шкодуєте за ними, запитую?
- Та ні, - відповідає, - це ж пам'ять про неї в людей залишиться на сотні і більше років. А кожна картина занесена в каталог. Особливо ціную її роботи за колористику, побудову просторів, найдрібніші елементи, вони високо цінуються професіоналами.
- Зараз у мистецтві розрив неймовірний між класикою і сучасним, але це не мистецтво, а перехідний період, в якому ми загублюємо класику. Адже всі найвідоміші музеї світу нею заповнені, - додає мистецтвознавець Анатолій Якубюк.
- Я реаліст-художник і звикла писати з натури, - каже Тетяна Галькун, - Коли вчилася у Тетяни Яблонської, потрібно було написати зварювальників, я знайшла їх у газеті й вирізала, щоб змалювати. Але Яблонська порвала вирізку й навчила мене раз і назавжди, що найгірший малюнок з натури кращий, ніж змальований із фотографії. І я з того часу отримую насолоду, коли пишу справжніх людей чи пророду.
І наостанок мисткиня додала: - Бог мені подарував чоловіка Анатолія. Завдяки йому я побачила найпотаємніші куточки Волині.
