Медицина в «комірному»
Понад 25 років у селі Затурці Локачинського району лікарі ведуть прийом у кількох кабінетах сільради. Жителі цього населеного пункту вже втомилися скаржитися, оббивати пороги чиновницьких кабінетів, вимагаючи вирішення проблеми. «Робили дільничну лікарню — не довели до пуття. А тепер буде ще один довгобуд?» — тривожаться люди
«Бувало, взимку вода в умивальнику в кабінеті замерзала»
Фундамент для сучасної, типової амбулаторії у Затурцях заклали неподалік недобудованого приміщення дільничної лікарні, яке давно стало для всіх більмом на оці. Поки зводили її стіни, державні мужі вирішили, що утримувати такі лікувальні заклади в селах — надмірна розкіш, отож, фінансування припинили, об’єкт заморозили. Стара будівля амбулаторії вже розвалювалася, і медикам довелося йти в «комірне» у сільраду.
У кабінетах, де працюють сімейні лікарі Світлана Іванівна та Петро Іванович Напханюки, пахне цвіллю. Тут тісно і бідно. «Тимчасові труднощі» у пристосованих умовах затягнулися на чверть століття. Ціле покоління виросло, а людей усе годують обіцянками.
— Нинішньої зими в нас уже опалювали приміщення, — хвалиться Світлана Іванівна. — А, бувало, приймали хворих, а в кімнаті плюс чотири. Вночі вода в умивальнику в кабінеті замерзала. А до мене ж діток ведуть…
Після створення Затурцівської об’єднаної територіальної громади з’явилася надія, що крига скресне. Тут вирішили вийти зі складу Локачинського центру первинної медико-санітарної допомоги, зареєстрували окреме некомерційне комунальне підприємство, щоб самостійно дбати про поліпшення медичного обслуговування жителів. У вересні минулого року амбулаторію очолив авторитетний фахівець, колишній військовий лікар Борис Ковальчук, якого «переманили» на цю посаду з крісла голови районної ради.
У сусідній Рівненщині за останній час відкрили понад 10 нових амбулаторій за кошти згаданої державної програми, реалізація її йде повним ходом. А у нас?
— Погодився брати участь у конкурсі, бо ж я — житель Затурців, і для мене ця хронічна проблема є болючою. Мав сертифікат з управління і організації охорони здоров’я, бо працював раніше заступником головного лікаря Локачинського центру, а до того — обслуговував дільницю з 8 сіл у Кисилині. Отож, порадилися ми з керівником Затурцівської громади і вирішили, що треба на умовах співфінансування довести до пуття хоча б одне крило недобудованої лікарні й переселити туди лікарів. Поїхали до Луцька в облдержадміністрацію просити кошти. А там нам повідомили, що існує державна програма, згідно з якою у селах будуватимуть нові типові амбулаторії. Написали ми заяву, щоб Затурцівську ОТГ внесли до переліку, і вже наступного дня зустрілися з представниками проектної організації, — розповідає Борис Васильович.
...Поки бесідуємо, під дверима зібралася черга. Люди приходять, щоб переоформити декларації. Після того, як створили комунальне підприємство й отримали ліцензію, доводиться укладати їх вдруге. Але лікарі трагедії з цього не роблять. Так, клопітно, часу йде багато, та вірять, що все налагодиться. До підписання контракту з Національною службою здоров’я медиків утримує громада, далі фінансуватимуться за принципом «Гроші йдуть за пацієнтом».
Укласти по 1800 декларацій місцевим сімейним лікарям непросто. До складу ОТГ входить 19 населених пунктів, добиратися з яких людям до амбулаторії складно, бо через погані дороги автобуси до віддалених сіл не їздять.
— Будемо організовувати на місцях пункти здоров’я, двічі на тиждень в кожному з них вестимуть прийом сімейні лікарі, — обіцяє Борис Ковальчук. — Тепер це стане простіше, адже нещодавно в рамках державної програми отримали ще один автомобіль. Зараз для нас найбільший головний біль — будівництво амбулаторії.
Новосілля обіцяли вже у червні
Заклад запланували на 3–4 сімейних лікарів, великий, тож охочих його будувати було чимало, через що процес визначення підрядника затягнувся. У січні нинішнього року почали закладати фундамент, вивели цоколь — і на цьому все зупинилося. Ми не побачили на будівельному майданчику жодної живої душі, ні матеріалів, ані техніки.
— Керівник фірми сказав, що їм не заплатили за виконані роботи, тож поки не буде фінансування — не працюватимуть. Зверталися в облдержадміністрацію, там пояснили, що треба чекати, поки відбудеться сесія обласної ради, а її запланували на травень. У нас же, згідно з укладеним договором, у червні мало б бути новосілля, — зітхає головний лікар.
Прикро, що через незлагодженість у стосунках двох гілок обласної влади страждає справа. У сусідній Рівненщині за останній час відкрили понад 10 нових амбулаторій за кошти згаданої державної програми, реалізація її йде повним ходом. А у нас?
Розмову раз по раз переривають телефонні дзвінки, з Борисом Васильовичем спілкуються пацієнти. Хвора, яку скерували в Локачинську ЦРЛ, скаржиться, що там не хочуть робити лабораторні дослідження.
— Але ж громада їм перерахувала 2 мільйони 800 тисяч гривень! — обурюється мій співрозмовник. — У нашій лабораторії зламалася стара центрифуга, от і доводиться відправляти пацієнтів у Локачі або у Торчинську лікарню, в якій, до речі, подібних непорозумінь не виникає. Люди кажуть, що там більше порядку. Ми ж зараз вирішуємо, як бути з лабораторією. Нещодавно отримали сечовий аналізатор, придбаний за кошти Світового банку, інше обладнання. Дали нам і деякі нові меблі, але поставити їх поки що ніде, тримаємо на складі.
Думають у Затурцях і про те, щоб запросити на роботу молодого сімейного лікаря. Але з кадрами тепер у медицині сутужно, випускники медуніверситетів у село на роботу не рвуться. На перспективу розробляють різні стратегічні плани. Один із них: знайти інвестора, який би погодився переробити незавершене приміщення дільничної лікарні у житловий будинок, і розрахувався б за це кількома квартирами для молодих спеціалістів. Ну а поки що віз первинної медичної допомоги тут, як і у більшості сільських населених пунктів, тягнуть лікарі пенсійного віку.
— Уже й говорити про нашу бідову медицину не хочеться! Це ж знущання над людьми, — дуже емоційно відреагувала літня жителька Затурців, з якою ми заговорили на болючу тему.
Ну а Борис Ковальчук, якому до «похідних умов» не звикати, бо чимало літ прослужив військовим лікарем у гарнізонах Амурської та Іркутської областей, де найближчі госпіталі знаходилися за 100 кілометрів, оптимізму не втрачає. Після втомливого робочого дня поспішає додому до старенької мами, яка потребує опіки. У вихідні — чекає дітей, які працюють в айті-сфері у Львові. Знаходить розраду у квітникарстві, плекає свою колекцію тюльпанів і мріє, що вже наступного року матиме змогу споглядати барвистий квітковий килим із вікна нової амбулаторії.