«Весна 1986»

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь,

Але забути — не забуду:

Бездомний пес по місту блудить,

I я, як всі, його боюсь.

I двір наш зовсім опустів.

Дітей із Києва вивозять.

У матерів — болючі сльози,

I їм не треба втішних слів.

Дітей із Києва вивозять. У матерів — болючі сльози, I їм не треба втішних слів.

Можливо, я колись навчусь

Міняти гнів на тиху милість.

А нині прошу: ваша гнилість,

Зійдіть з дороги, бо зірвусь!

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною.

Мій світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не «жить», не «буть», а «брати участь» –

Хтось зручно вигадать зумів.

I замість правди напівправда

Вриває ниточку добра.

I воду п’ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

I бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.

Ганна Чубач (1941 — 2019), українська поетеса, заслужений діяч мистецтв України.