«Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі»

• Жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.
• Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива.
• Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч.
• Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.
• Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирає мову.
• Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. 
  І наше діло праведне й святе.
  Бо хто за що, а ми за незалежність.
  Отож нам так і важко через те.
• Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі.
• Мова солов’їна, а тьохкають чортзна–що.
• І що цікаво — серце у колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.
• › Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
  А я кажу: не кожна, ой не кожна!
  Чужа душа — то тихе море сліз,
  Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
• До всіх перинатальних хвороб державності ще й така халепа — виросли покоління, яким усе пофіг.
• Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.
• Кажуть, кохання — хімічний коктейль у голові на пару років чи місяців. 
  Втім, буває і хімічний коктейль. У мене в житті був. Вдаряло в голову і розламувало стегна. А кохання — це інше. Кохання вдаряє в душу.
• Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. 
  Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче чути.
• Я ніколи не дозволяв собі думати, що в Україні є п’ята колона.  
  Але ж вона вже йде потоптом по моїй душі! Раніше ж принаймні ненависть до українців хоч якось камуфлювалася, а тепер тебе просто готові знищити: «Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!» Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються — чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік? Всю обгризуть, як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет.
• І жах, і кров, і смерть, і відчай,
  І клекіт хижої орди,
  Маленький сірий чоловічок
  Накоїв чорної біди.
  Це звір огидної породи,
  Лох–Несс холодної Неви.
  Куди ж ви дивитесь, народи?!
  Сьогодні ми, а завтра — ви.
• Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. 
  І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
• Поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить.
•  Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. 
  Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.