Телеведучий Петро Мага: «Увесь мій капітал — ​це моя голова. Впаде завтра цеглина — ​вважай, що все пропало»

Прем’єрою була пісня про комуністів, які… здохнуть

Він народився на Закарпатті, яке, хоч і стало офіційно частиною Радянської України, у сутності своїй «совковим» ніколи не було. 47–річний Петро Мага зізнається, що чим старшим стає, тим більше тягне на Батьківщину: «Радянська влада формально розділила моє село Соломонове на дві частини. Угорська була величезна, русинська — ​зовсім маленька, 37 хат. Ось там я і виріс. Звідти ближче до Словаччини, ніж до Чопа, ближче до Угорщини, ніж до будь–якого українського населеного пункту. Тому коли був вільний перетин кордону і люди ходили туди–сюди по таких рожевих папірцях, я міг по 12 разів на день бігати в іншу державу по масло, молоко… У радянських магазинах не було практично нічого. Ми в Угорщину, як у капіталізм, ходили».

Я не їжджу в краденій машині… А Крим для мене — ​от якраз як крадена машина.

Усталена фраза про те, що артисти з дитинства люблять демонструвати свої таланти, стосується і Петра. Про це він розповідав в абсолютно органічній для нього манері: «Я вийшов на сцену в п’ять років, тому що почув погану пісню. Таку, про яку моя бабуся, якщо чула по радіо, говорила: «Вимкніть це г… но, щоб воно не звучало!» Слова там були: «О труде, о счастье, о советской власти эта песня сложена, об Отчизне, что навеки славой партии сильна… Украина и Россия породнились навсегда» — ​і так далі у тому ж дусі. Словом, баба командувала вимкнути, я запам’ятав, а потім на концерті почув, що хор співає, виперся на сцену і сказав, що це погана пісня. Мене спробували стягнути звідти. Катерина Марківна Хризман, яка грала на баяні, запропонувала: «А може, ти нам гарну заспіваєш?» Ну, я і заспівав — ​перероблений гімн Словаччини, після чого у всіх заціпило, тому що там були слова «Заставме ж комуністи здехнут, словаци ожию». У перекладі: «Поклянімося, що комуністи здохнуть, а словаки оживуть».

Ночами крав дошки на тарному заводі і склив балкон

Сміх сміхом, але талант хлопця до виступів згодом переріс у професію. Він вступив до столичного театрального інституту ім. Івана Карпенка–Карого і після його закінчення працював у театрі в Чернівцях. Ще студентом одружився з однокурсницею Тетяною Романською. Молодій сім’ї на Буковині дали квартиру без газової плити, кранів, з вибитими вікнами. Петро ночами крав дошки на тарному заводі і склив балкон. Деякий час працював будівельником, слюсарем, торгував рибою…

А потім був уже театр. Зараз чоловік підсумовує, що застав там дві визначні речі: видатних акторів старшого покоління і зарплату зарізаними свиньми: «Іноді просто артистів годували — ​і то було за щастя. Приїжджаємо на гастролі, граємо на сцені, а за лаштунками стіл накритий і запах на сцену протягом заносить. А ми голодні, як пси… Якось після вистави сідаємо в автобус, а там свиня заколота, попорана лежить. Тобто нам її дали як гонорар. Балерині одній стало зле, а завгосп, відставний військовий, ще й зробив зауваження: «О Боже, самі голодранці, а такі ніжні!»

«Зібров водив мене за руку»

Театром Петро займався до 28–річного віку. Безгрошів’я і відсутність розвитку скерували його до столиці. Пробує себе у відомому лотерейному шоу «Телефортуна» (8 років був його незмінним ведучим) і одночасно береться просувати власну творчість: «У кишені були 90 гривень і диплом. А ще я писав вірші й свято у них вірив. Першим, кому хотів їх запропонувати, був Павло Зібров. Але яку зірку цікавлять поети–початківці? Я ж таки «добив» Павла своєю впертістю. Якось після концерту пройшов у гримерку, той стомлений, сорочка аж мокра на ньому. Дає листівку з автографом, а я прошу ще й телефон. І він його пише! Я дзвонив разів по п’ять щодня. А коли запропонував на пісню зняти кліп і навіть спонсора на це діло знайшов — ​Зібров здався. Відтоді ми й товаришуємо. Я навіть деякий час жив у його офісі. Та як деякий — ​сім місяців. Він повірив у мене. Водив мене у буквальному розумінні за руку на світські тусовки, яких я не любив, і говорив: «Тая, це Петро, він може написати тобі пісню. Іво, це Петро, познайомтеся, у нього є гарні тексти, якраз тобі вони потрібні».

Шоу–бізнес виявився надзвичайно вдалою сторінкою життя Маги. Пісняр згодом стає режисером багатьох концертів, популярним ведучим корпоративів, причому не тільки в Україні.

Шоу–бізнес виявився надзвичайно вдалою сторінкою життя Маги. Пісняр згодом стає режисером багатьох концертів, популярним ведучим корпоративів, причому не тільки в Україні. «Я їздив до Москви і не раз працював. Розмовляв українською, був у вишиванці, анекдоти про москалів розповідав. Літав бізнес–класом, жив у шикарному люксі, і гонорар мій був у два з половиною рази вищим, ніж в Україні. Але як тільки все почалося — ​баста! Я бачив, як у село привезли пацана, розірваного по діагоналі фугасом. Мене й до Криму кликали не раз, тому що там залишилися друзі. Але я не їжджу в краденій машині… А Крим для мене — ​от якраз як крадена машина».

«Олегом Винником направду тішуся»

В Україні Петро знайшов себе у суспільно–політичних ток–шоу. Разом із Савіком Шустером реалізували надзвичайно рейтинговий проект «Шустер LIVE». Зараз ведучий телеканалу «112. Україна». Але не втратив інтересу і до вітчизняного шоу–бізнесу: «Мені страшенно подобаються речі, які робить Арсен Мірзоян (історію кохання Арсена Мірзояна читайте у номері місячника «Так ніхто не кохав» — Ред.), тому що я не субтильного хлопчика, а мужика на екрані бачу. Послухав Мирослава Кувалдіна з Мариною Чабановою, солісткою групи «Парадуш». Їх пісня «Ліліями білими» — ​фантастика! Море задоволення отримав. Усе рухається вперед, і зараз у нас багато цікавих людей. Ось кажуть, що українська культура не дотягує до світових стандартів. А хто встановлює світові стандарти? Чому ми повинні бути такими, як Сполучені Штати або Британія? Розвиваймо своє! З’явився Олег Винник, молодий, симпатичний, вихований Німеччиною, красиво вдягнений, з гарними піснями. Так, на любителя, але жінкам подобається. Чоловіки, напевно, не будуть слухати, у них трохи інша музика, проте зал переповнений. І слава Богу! Порожню нішу зайняв наш артист — ​я тільки тішуся, правда».

За матеріалами gordonua.com, bulvar.com.ua, file.liga.net, fakty.ua.

 

«Найкращий комплімент мені зробив Богдан Ступка»

«Вів я якийсь вечір, він вийшов таким теплим, як білий хліб, добрим, світлим… У театрі «Сузір’я» це було, пам’ятаю. Підійшов Богдан Ступка і сказав: «Синку, я хотів би тобі зробити трепанацію черепа». «За що?» — ​здивувався я. — «Щоб мозок твій поцілувати!» Розповідаю про це — ​і в мене сльози на очах… Востаннє бачив Богдана Сильвестровича в труні, худеньким. О 12–й годині ночі їхав із концерту і зайшов попрощатися. Назавтра вже був справжнісінький цирк: заїжджали автоматники, охорона, розсували всіх, тому що Янукович приїхали попрощатися…»

 

Старий, але улюблений. Анекдот від Петра Маги

Радянський круїзний лайнер зазнав аварії, і на безлюдний острів викинуло гуцула. Минуло 25 років, яхта з українськими олігархами заблудилась у тумані, і раптом перед ними з’явився острів, якого немає на карті. Багатії думають: «Боже, відкрили острів безлюдний!» Причалили, дивляться — ​а там порт, гуцульське різьблення всюди, бруківку камінчик до камінчика викладено… Виходить назустріч гуцул у вишиванці, несе хліб–сіль: «Welcome, гості дорогі!» Вони: «Так ми ж свої!» Він: «Добре, тоді ходімо, я покажу, як господарку на острові веду. Он там свині пасуться, там — ​барани, а тут у мене Майдан і сільрада, де я сиджу та важливі справи вирішую. А он, дивіться, я дві церкви збудував. Ось у цю греко–католицьку ходжу, молюся, б’ю поклони, а он та, курва мама, Московського патріархату. Я туди ні ногов!