За 20 літ відроджений колектив заводу став схожим на велику родину.
Берестечківськими джемами й повидлом смакують у Прибалтиці
Відроджений з руїн плодоконсервний завод на Горохівщині упродовж 20 років упевнено тримається на плаву навіть під час «штормів» в українській економіці
Головна умова успіху — добрий господар
Сьогодні в цехах підприємства виготовляють 25 видів продукції, яка користується попитом у багатьох регіонах України. І не тільки. Місяць тому берестечківські джеми, повидла і згущене молоко схвально оцінили латвійці. Отож підприємство стало єдиним в Україні постачальником начинок для Даугавпілської кондитерської фабрики. Відправлено першу партію волинських смаколиків — 20 тонн.
Втім, за радянських часів філіал Мар’янівського плодоконсервного заводу на околиці Берестечка, який люди називали «засолкою», мав чималі обсяги експорту. Тоді чи не всі республіки СРСР знали неперевершений смак його квашеної капусти, огірків, помідорів, компотів, джемів… Їх експортували в Японію, Францію, Німеччину, Польщу. Однак на початку 1990–х років це виробництво, як і більшість підприємств харчової, переробної промисловості України, не обминула руйнація.
Голі стіни, гори сміття побачив тут на початку вересня 1998 року уродженець села Диковини Петро Захарчук. Вигляд занедбаного заводу не змінив рішення купити його й налагодити виробництво заново. І до Петра Андрійовича вже наступного дня прийшли проситися на роботу колишні працівники філіалу.
У подружжя Захарчуків багато нових задумів. Незмінним залишається їхнє кредо — цінувати людей і любити свою справу.
— Тоді протягом восьми місяців шестеро людей вигребли, завантажили, вивезли з будівлі–руїни та двору 70 причепів сміття, наново мурували, відбудовували, встановлювали придбане обладнання, мили, білили, фарбували, — розповів інженер Євген Пашкевич, який із 1979 року працював у філії плодоконсервного заводу на посадах механіка, головного інженера, директора, а після відновлення з радістю повернувся на роботу.
Почувши, що в Берестечку знову будуть приймати на переробку не лише яблука, полуниці, вишні, а й помідори та огірки, жителі всієї округи стали вирощувати більше овочів на своїх земельних наділах. А тепер везуть сировину навіть з інших областей.
Першу партію продукції з 10 тисяч трилітрових банок огірків і такої ж кількості консервованих помідорів, а також 80 тонн повидла і джему було нелегко збути. Восени приїхали на Горохівщину підприємці з Донецька, які міняли олію на картоплю. Торг у східняків ішов мляво, тому одного дня запропонували свій товар іще й Петрові Андрійовичу Захарчуку. Керівник заводу спочатку відмахнувся: «Навіщо мені ваша олія, маю вже клопоти з помідорами, огірками та повидлом». А потім подумав кілька днів, зустрівся з тими ж підприємцями і порадив їм узяти «на пробу» кілька ящиків своєї продукції. Не минуло й тижня, як зі Сходу України по телефону почув: «Вантаж, Петре Андрійовичу, свій МАЗ повидлом і відправляй до нас, бо воно «йде» краще, ніж картопля».
Добра слава швидко поширилася на Луганщину і Крим, Запорізьку, Харківську, Львівську, Житомирську, Вінницьку, Рівненську та інші області України. Судячи з кількості замовлень, консервовані помідори й огірки, салати, соус «Краснодарський», томатна паста, компоти, яблучний, березовий, томатний та інші соки сподобалися покупцям магазинів, власникам кондитерських фабрик, малечі в дитячих садочках, підопічним будинків–інтернатів…
На жаль, перший керівник відродженого підприємства Петро Захарчук 14 років тому трагічно загинув у ДТП. Родинний бізнес успішно продовжили його рідний брат Олександр Андрійович Захарчук із дружиною Наталією, яка є комерційним директором.
Війна внесла у роботу свої корективи
Доки чоловік займається організаційними справами, пов’язаними з оснащенням, обладнанням і ремонтами, пані Наталія скрупульозно контролює виробництво.
— Брак у нас — рідкість, і за межі заводу така продукція не виходить. Наші консерви якісні, відповідають вимогам Держстандарту. Ми дуже дбаємо про імідж підприємства, здобутий нелегкою працею, про свою репутацію, — каже Наталія Захарчук. — Конкурентів тепер є утричі більше, ніж, скажімо, десять років тому. І всі мають знайти свою нішу на ринку.
Негативно вплинула на розвиток підприємництва війна на Донбасі. Партнери Захарчуків на Донеччині й Луганщині мусили згорнути свій бізнес. Раптове зменшення кількості замовлень призвело до скорочення переліку товарних найменувань із 32 до 25. Але керівництво заводу шукає нові ринки збуту.
На підприємстві під час сезонних робіт трудяться до 40 жителів Берестечка і навколишніх сіл. Керівники дорожать кваліфікованими працівниками, тому залишили процес виробництва безперервним, періодично підвищують людям заробітну плату.
Час ставить перед Наталією та Олександром Захарчуками нові клопоти, проблеми, завдання. Вони одними із перших на Горохівщині стали відправляти смачні благодійні вантажі захисникам України на Донбас. Їх постачають і досі, а нещодавно передали бійцям 80–ї окремої десантно–штурмової бригади придбаний суперсучасний тепловізор виробництва США.
За 20 літ відроджений колектив заводу став схожим на велику родину. Найповажніша у ньому 64–річна Галина Хмарук, наймолодший — 24–літній Роман Порхай. Тут організовують працівникам екскурсії в Почаїв, Зарваницю, підтримують фінансово з нагоди іменин, народин. Багато молодих людей знайомляться в цехах підприємства, одружуються, йдуть у декретні відпустки. Якщо хтось хоче купити трактор чи автомобіль, безкорисливо позичають гроші, не залишають наодинці з проблемами хворих, військовослужбовців і їхні родини. А ще щедро жертвують на храми, спонсорують шкільні потреби, почини міста…
У подружжя Захарчуків багато нових задумів. Виробництво розвивається, бо нові види продукції потребують сучасних технологій та обладнання. Незмінним залишається їхнє кредо — цінувати людей і любити свою справу.
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
