«Скільки серця було в цій людині!..»

«Панове, це — інфаркт!»

Історію, що трапилася у грудні 1899 року, розповів професор медицини Юхим Семенович Брусиловський : «… Микола Стражеско, будучи 23–річним інтерном, діагностував тромбоз вінцевої артерії у хворого, в якого не прослуховувався пульс. Він стояв поряд із секційним столом і спостерігав, як прозектор у морзі витягнув згусток крові із судини померлого. Його навчатель Василь Парменович Образцов звернув увагу молодого лікаря на чималу ділянку серцевого м’яза, але іншого, більш сірого кольору, зауваживши, що це — некроз (омертвіння). І тоді молодий інтерн уперше зужив інше слово — інфаркт…»

Ким був цей юнак? Майбутній академік народився 17 (29) грудня 1876 року в Одесі. За однією з версій, свого часу його предки оселилися в районі бессарабських містечок Рені і Болград (нині — Одеська область) і родовід вели від українських козаків прикордонної стражі Задунайської Січі, звідки й прізвище — Стражеско. А прабабуня за жіночою лінією походила з гетьманського роду Конашевичів.

Батько Миколи (з родини румунської боярської знаті) був правником, статським радником, мати — високоосвічена жінка — опікувалася дітьми і благодійністю. Початкову освіту хлопець здобув у Рішельєвській гімназії в Одесі, яку закінчив 1894 року. Тоді ж Стражеско вступив на перший курс медичного факультету Київського університету, закінчив його з відзнакою і був зарахований на кафедру патології, якою керував Василь Образцов, до речі, майбутній тесть перспективного молодого науковця.

Породичалися волею неба. Ще у студентські роки Микола Стражеско на одному з київських перехресть врятував юну гімназистку, яка переходила дорогу і ледь не потрапила під кінські копита. Дівчина подякувала, попросила зупинити їй карету і поїхала. Юнак не встиг з нею познайомитися і дуже шкодував про це. І раптом, прийшовши в гості до свого наставника Василя Образцова, упізнав у його доньці чарівну незнайомку. Через декілька місяців Стражеско одружився з Наталею Образцовою. На той час йому було 25 років.

Сімейне життя не завадило продовжувати освіту. Микола стажувався у Франції і Німеччині, працював у Петербурзі в лабораторії професора Павлова, де здійснив складне дослідження ферментативної діяльності кишківника, і 30 жовтня 1904 року на засіданні Ради Петербурзької військово–медичної академії захистив дисертацію на звання доктора медицини.

Миколу Стражеска вбила хвороба, яку він усе життя вивчав

Повернувшись до Києва, лікар почав працювати на кафедрі терапії Київського університету і згодом став офіційним заступником Василя Образцова, його незмінним помічником упродовж майже 20 років. До речі, існує припущення, що професора Преображенського і його помічника доктора Борменталя Михайло Булгаков у «Собачому серці» «списав» із Образцова і його помічника Стражеска. Адже саме 1909 року, коли ці два вчені представили свої роботи, Михайло Булгаков вступив на медичний факультет Київського університету.

1910 року Микола Стражеско отримав запрошення завідувати кафедрою спеціальної патології і терапії в Київському жіночому медичному інституті, у створенні якого і сам брав участь. Його пацієнтами на ті часи були оперна співачка Марія Заньковецька, актор Микола Садовський, архітектор Владислав Городецький, письменник Михайло Коцюбинський, інші відомі люди. Але щовівторка лікар, який офіційно мав найвищі в Києві гонорари, обов’язково звільняв години для прийому малозабезпечених городян, з яких не брав ані копійки.

Його праці, присвячені патології серцево–судинної системи, друкували у європейських журналах. Спільно зі своїм учителем Образцовим Стражеско видає статтю «Про тромбоз коронарних артерій серця», у якій було узагальнено досвід запобігання, діагностування і лікування інфаркту міокарда.

Ученому судилося жити на зламі епох. У 1918 році, не бажаючи ризикувати життям своєї родини в період хаосу і безвладдя, він виїхав до Одеси, щоб там перечекати буремні події в Києві. У Стражесків було четверо дітей, щоправда, одна з доньок померла зовсім молодою. Видатний лікар, який урятував сотні пацієнтів, своїй дитині не зміг вчасно встановити правильний діагноз. Він лікував її хворе серце, а в дочки виявився туберкульоз.

Згодом Стражеско повернувся до Києва. Щоб донькам не довелося жити в умовах більшовицького режиму, він відправив їх до Франції, знаючи, що дороги назад уже не буде. Упродовж багатьох літ учений писатиме в численних анкетах, що нічого не знає про своїх рідних за кордоном. Лише зрідка вони потайки обмінювалися короткими листами. Син Дмитро був ще малим і залишився з батьками, він у 1934 році закінчив хімічний факультет Київського університету, потім теж став відомим ученим.

Лікував вождів того часу — Мануїльського, Хрущова і навіть консультував Сталіна.

У київському середовищі лікарів Микола Дмитрович тісно співпрацював з академіком Олександром Богомольцем. В Інституті експериментальної біології і патології Стражеско очолював клінічний відділ. Згодом саме на базі цього відділу 1936 року за його проектом було організовано Київський науково–дослідний інститут клінічної медицини, директором якого став Микола Дмитрович. Нині це Інститут кардіології, який носить ім’я вченого.

У голодні 1930–ті Микола Стражеско першим серед лікарів публічно порушив у медичній пресі питання про набряки, які виникають у людей від голоду. На той час авторитет Миколи Дмитровича був настільки потужним, що він міг собі дозволити і деяку сміливість. Адже лікував вождів того часу — Мануїльського, Хрущова і навіть консультував Сталіна.

У 1941–му Інститут клінічної медицини було евакуйовано до Уфи. Тут Стражеско працював над проблемою сепсису. І саме завдяки його працям у роки війни було врятовано тисячі життів поранених солдатів, за що вченого нагородили орденом Леніна.

На початку 1950–х заарештували улюбленого учня Миколи Дмитровича Володимира Василенка. Тоді було сфабриковано так звану «справу лікарів», які начебто неправильно лікували Жданова. Стражеско відмовився підписатися під обвинуваченням. Система цього не пробачила. У Москві проігнорували 75–річний ювілей академіка, всі його прохання надати матеріальну допомогу інститутові залишалися без уваги. Невідомо, що б вчинила тоталітарна влада зі світилом медицини, але з останньої поїздки до Москви влітку 1952–го Стражеско повернувся дуже хворим. Через кілька днів він, за іронією долі, помер від інфаркту — тієї хвороби, яку вивчав, від якої все своє життя рятував інших.

Український письменник Остап Вишня написав тоді у своєму щоденнику: «Помер Стражеско — краса медицини. Людина, що своєю особою прикрашала Київ. Скільки благородства, скільки розуму! Скільки серця було в цій людині».

Оксана КРАВЧЕНКО.