Як у 1966 році над радянським Києвом з’явилось жовто-блакитне знамено

Ледве розшукали дефіцитний жовтий колір

Цей навчальний заклад хлопці обрали тому, що біля нього шикувались колони на першотравневу демонстрацію і жовто–синє полотнище могли побачити багато людей (спочатку планували вивісити прапор над залізничним вокзалом, але відмовились від цієї ідеї, бо його приміщення добре охоронялось). Але все зіпсував двірник Володимир Литвиненко, який на світанку розгледів «націо­налістичні кольори» і повідомив черговому вахтеру. Після роботи саперів (боялись, що заміновано) стяг зняли, це було десь о десятій ранку. Але містом все одно поповзли чутки про «націоналістів». Це справді було нечувано — після визвольної війни 1917—1920 років над столицею вперше замайорів український прапор!

 

Про подію головному комуністові України Петру Шелесту та ЦК КПУ доповів голова КДБ УРСР Віталій Нікітченко. «Приняты меры к розыску преступника», — йшлося в спеціальному повідомленні №225/н із грифом «таємно». Щоправда, шукати українських патріотів радянським каральним органам довелось майже рік.

 

Віктор Кукса був із Київщини, мав родичів, які боролись за Українську Народну Республіку, а його батько під час гітлерівської окупації рятував молодь від вивезення у Німеччину на роботи. До речі, директором школи у селі Саварка, де навчався Віктор, свого часу був відомий математик із Волині Михайло Кравчук. Як згадував згодом Віктор Кукса, незалежницький «дух отого Кравчука — він лишився надовго».

Щоб собаки не взяли слід, прапороносці покропили асфальт авіагасом і зникли ніким не поміченими. Оглянулись назад — стяг було видно чудово, адже перед 1 травня розвісили багато ілюмінації!

Георгій Москаленко народився в Одесі у сім’ї робітників, на той час навчався на вечірньому відділенні Київського інституту народного господарства. У столиці друзі працювали на будівництві, жили у гуртожитку на Святошині.

Вивісити прапор вони вирішили на знак протесту проти повернення сталінізму. У Москві саме змістили Микиту Хрущова, який розвінчував вусатого диктатора, і першою особою в російській радянській імперії став Леонід Брежнєв.

Щоправда, втілити задумане виявилось не так легко, адже хлопці не могли знайти тканину потрібних кольорів. Дефіцит! Вони об’їздили кілька магазинів, поки не побачили у Жовтневому універмазі жіночі різнокольорові шарфики, серед яких були сині та жовті. З них і пошили прапор. На ньому Георгій вивів чорнилом друкованими літерами: «Ще не вмерла УКРАЇНА — ще її не вбито! ДПУ» (малося на увазі Демократична партія України — щоб вчинок не приписували ОУН. — Авт.). Тризуб хлопці скопіювали з грошей УНР — вирізали з чорної матерії і нашили на полотнище.

До місця призначення прапороносці приїхали на останньому трамваї приблизно о першій ночі. Охоронці інституту на той час уже дрімали після передсвяткової випивки. Георгій Москаленко, який навчався в інституті народного господарства, знав, як дістатись до пожежної драбини ззаду приміщення. Він чергував унизу із самопалом, начиненим сіркою із сірників, аби у разі чого просигналити товаришеві, а Віктор із прапором та кухонним ножем поліз нагору. Зрізав ним червоний радянський стяг і повісив український. Щоб собаки не взяли слід, хлопці по­кропили асфальт авіагасом і зникли ніким не поміченими. Оглянулись назад — знамено було видно чудово, адже перед 1 травня розвісили багато ілюмінації!

Прапороносців знайшли за почерком

Їх шукали кращі слідчі. Кадебісти зуміли повною мірою використати фактично єдину зачіпку — напис на стягові. Вони стали перевіряти весь інститут за почерком. Робили це непомітно, під виглядом необхідності заповнити якісь документи. Четвертокурсник Георгій Москаленко лиш здивувався, навіщо має заповнювати друкованими літерами анкету для виїзду за кордон, адже нікуди не збирався і нікуди його ніхто не відряджав, але сумлінно все зробив. І попався.

 

Георгія та Віктора «взяли» через 10 місяців, 21 лютого 1967 ро­ку. Їх звинуватили в антирадянській агітації та носінні холодної зброї (кухонний ніж). Віктор Кукса, який безпосередньо вивішував прапор, отримав два роки ув’язнення, а Георгій Москаленко — чомусь аж три. Покарання вони відбували у таборі суворого режиму №11 у селищі Явас (Мордовія), де більшість становили колишні бійці УПА. «Таке враження, що там усі українці. Ми подивилися — так тут Україна!» — згадував потім Віктор Кукса свої перші враження від мордовських таборів.

У 1994 році вирок Куксі та Москаленку було скасовано, щоправда, лише у частині антирадянської агітації, а звинувачення у носінні холодної зброї… зберігалось аж до 2007–го! Щоб повністю реабілітувати патріотів, у 2002 році в Києві було створено громадський комітет «За реабілітацію «першотравневої двійки». Його голова Валерій Кравченко навіть голодував біля Генеральної прокуратури.

18 серпня 2006 року, через

40 літ після вчинку, коли Президентом України був Віктор Ющенко, Віктор Кукса та Георгій Москаленко були відзначені орденами «За мужність» І ступеня. 16 листопада

2006 року на будівлі вишу, над якою було піднято прапор, встановили меморіальну дошку про цю подію.

А у 2016–му Президент Петро Порошенко нагородив героїв орденами Свободи. Таку відзнаку одержують ті, хто має особливі заслуги в утвердженні незалежності України. Без сумніву, до таких належать Віктор Кукса та Георгій Москаленко, які в найтемніші часи, ризикуючи собою, відважно нагадали всім: мрія про вільну Україну жива!

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.