Ходімо в депутати, будемо змінювати країну!
Оберімо чесну владу. З Президентом уже навряд чи вдасться, суддів в Україні призначають (подейкують, що ще до їхнього народження це робить безпосередньо Вельзевул), тому залишається парламент. Думаю, ніхто не сперечатиметься, що легше знайти глухого музиканта, сліпого художника й безрукого хірурга в кафе за одним столиком, ніж порядну людину серед представників вітчизняної політичної еліти
Отож, варто оголосити конкурс на кандидатів у депутати, які зможуть змінити систему. Оскільки ми говоримо про чесність, то саме ця категорія має стати наріжним каменем законотворчої діяльності майбутньої Верховної Ради. У нас запрацюють закони, за якими кожен, хто має хоча б невеличкий бізнес, платитиме всі податки й офіційно прийматиме на роботу працівників. А ті, хто отримує зарплати в конвертах, нестимуть за це відповідальність. В оновленій країні проти лікаря з маленькою зарплатою, який вимагав хабара, та нещасного пацієнта, який його дав, відкриватимуть кримінальні справи, а прокуратура перевірятиме кожен випадок збору коштів учительці на 8 Березня. Претенденти на роботу в бюджетній сфері складатимуть тести на професійну придатність. А привезти з Європи контрабандою (хоча й якісний та дешевий) товар стане неможливим. Нова влада перевірить кожну захищену за останні десятиліття наукову дисертацію, всі видані премії, стипендії та нагороди. І обов’язково правоохоронці в межах закону каратимуть усіх, хто викинув сміття повз урну або ж перейшов дорогу не в тому місці. І, звісно, поки наша економіка за рівнем депресивності буде, як у відсталих африканських країнах, у справедливій державі ніхто й не подумає про збільшення соціальних видатків.
Із програмою політичної сили майбутнього визначилися, залишається знайти, хто її буде втілювати.
Із програмою політичної сили майбутнього визначилися, залишається знайти, хто її буде втілювати. Пропоную далеко не ходити: почну із себе, а ви подумайте про свою кандидатуру. Без юридичної освіти займатися законотворчістю доволі складно, отож варто замислитися чи то про самоосвіту, чи про вступ до вишу. Те й інше вимагає грошей і часу, а сім’ю треба ж якось годувати…
Втім, припустимо, що мені вдасться щось трохи вбити в дурну голову. Далі — виборча кампанія, коштів на неї, звісно, немає, але з такою чесною позицією «сарафанне радіо» і соцмережі зроблять свою справу, і у нас будуть захмарні рейтинги. Залишається подумати про насущні питання: торік рядові депутати в середньому за місяць заробляли понад 35 тисяч гривень, цієї суми з головою вистачить, щоб прожити і навіть приїжджати на вихідні до сім’ї на Волинь, а от наймати консультантів із вузькоспеціальних питань (з усім помічники не справляться) доволі складно, потрібно буде заручитися підтримкою волонтерів. І ще одна дрібничка — не продатися олігархічним кланам (тим, що підтримують збільшення пенсій та зарплат «усім живим і ненародженим» і пильнувати, щоб, бува, хто не застрелив тебе на вулиці…
