Центральна вулиця Софіївки.
А наші — з металошукачами…
До жовтня 1942–го на Ківерцівщині, де починаються Цуманські ліси, розташовувалось містечко Софіївка. П’ять тисяч жителів єврейської національності цього населеного пункту розстріляні німецькими окупантами. Після себе фашисти залишили згарище…
Місце злочину нацистів – тепер безлюдне
Про велику трагедію євреїв нагадує нині монумент, споруджений на тому місці, де нелюди розстрілювали беззахисних мешканців Софіївки.
Багато води витекло з тих пір: минуло майже 80 літ. Але й досі кров закипає в жилах, коли пощастить побувати в рідних місцях. Пригадую розповіді покійного діда Трохима, свідка тих подій (до слова, він, ризикуючи життям, переховував у соломі єврея, коли віз мішки із зерном до млина в сусіднє село Журавичі).
У пошуках скарбів вандали розкопали могили тутешнього кладовища…
Мало хто навідується тепер у цю безлюдну мальовничу місцевість: до найближчих сіл — Журавичів, Домашева, Городища — з десяток кілометрів. Хіба що браконьєри, адже ліси багаті на дичину (тут навіть водилися зубри), а штучно утворене озеро неподалік — на рибу та птицю. Чи якісь похмурі особи з металошукачами, які риють землю на лугах, сподіваючись знайти золото. У пошуках скарбів вандали розкопали могили тутешнього кладовища…
Безмежні луги, на яких за радянських часів випасалася колгоспна худоба, заросли березняком, сосонками і чагарниками. Рік–два — і мав шуміти тут ліс…
На колишньому згарищі квітуватимуть соняшники
Та цьогоріч багатолітню тишу Софіївки порушила техніка польського орендаря. Потужні бульдозери викорчували молоді деревця, закультивовано великі площі під поля, на яких посіяно соняшник (до речі, такі роботи проведено і на землях сусіднього урочища Буди — чи наша влада до такого додумалася б?)
Отож, уява малює сонячні лани. Як у голлівудському фільмі «І все освітиться» (2005), що оповідає про нащадка єврейської родини, яка проживала в Софіївці. Правнук чоловіка, котрому пощастило втекти у США від розправи німців, проїжджає Україною в пошуках населеного пункту, де розстріляно його прабабусю. Стрічка закінчується символічним епізодом: його авто зупиняється перед хатиною, яка стоїть посеред безмежжя соняшників. З неї виходить старенька, котра докладно розповідає про софіївську трагедію, очевидицею якої була.
Чи міг я подумати, переглядаючи кілька разів на одному з телеканалів цю кінострічку, що останній її епізод стане реальністю: через багато–багато літ на місці спаленого містечка, в якому функціонувало 7 синагог, суд, школа, млин, де обробляли шкури, виготовляли скло, цеглу та різний сільськогосподарський реманент, квітуватимуть соняшники.
До слова, щороку сюди приїжджають нащадки євреїв зі США, Ізраїлю та інших країн. Вони вшановують біля монумента пам’ять своїх предків, зустрічаються з мешканцями села Домашів… Грунтову дорогу від села Миків, яка була в суцільних ямах і вибоїнах, упорядкувала Журавичівська сільська рада за їхні кошти.
А наші — з металошукачами…
Василь ГОЛЮК
