Князь, який кілька разів громив московських воєвод, покоїться у Мильцівському монастирі

Сангушків вважали одним із найвідоміших і найбагатших родів України, Білорусі, Литви і Польщі. Їх відносили до вузького кола «головних княжат», які входили до складу Великої ради Русько–Литовської держави.

Одним з найяскравіших представників роду був князь Роман, син власника Ратнівського князівства та дочки сербського короля. Дитинство і юність він провів при дворі Сигізмунда ІІ Августа. Польський король не раз гарно відгукувався про молодого князя, зокрема, відзначав його вправність у військовій справі. Коли молодику було лише 17 років, він став найстаршим в роду.

Князь володів Турійськом, де відбудував замок, зробивши його неприступним для нападників.

За своє життя обіймав кілька посад: житомирського старости, брацлавського воєводи та литовського польного гетьмана (тобто заступника командувача армією).

Брав участь у незліченній кількості походів на кримських татар та московську державу. Його військові успіхи були результатом застосування тактики нерегулярної війни, раптових ударів по противнику малими силами і добре організованої розвідки.

Він кілька разів громив московських воєвод, за що отримував щедрі дарунки від короля. У 1567 році князь одержав від Сигізмунда ІІ села в Луцькому повіті. Зокрема, він володів Турійськом, де відбудував замок, зробивши його неприступним для нападників.

У лютому 1570–го він повернувся з походів на Волинь і отримав звістку про смерть дружини — ​Олександри з Ходкевичів, якій було всього 33 роки. Ця новина стала ударом для князя. Цілий рік діяльний доти князь не виїжджав зі своїх володінь.

Навесні наступного року Сангушко поїхав на сейм у Варшаву, а дорогою назад захворів гарячкою. Ослаблений, він зупинився в місті Ружани на річці Нарві, де склав передсмертний заповіт. Через два дні, 12 травня 1571–го, помер. Спочатку його поховали в місцевому костелі, але відповідно до заповіту пізніше тіло князя перевезли до Свято–Миколаївського чоловічого монастиря в селі Мильці, який здавна був родинною обителлю княжого роду Сангушків. Там уже покоїлась його дружина Олександра.

У 1997 році під час реставраційних робіт у Миколаївському храмі в Мильцях під підлогою знайшли останки шести ченців із рештками одягу та взуття. Існує версія, що серед них є мощі Романа та його дружини Олександри, які заповіли поховати їх у монастирі.

Тетяна ЯЦЕЧКО–БЛАЖЕНКО