Чи довго буде десята шахта в статусі валізи без ручки?

...скільки мільярдів «відмили» за 30 літ недобудови

Уже вкотре доводиться писати про нашу дрімучу безгос­подарність. Про те, що кинути незавершеним такий стратегічно важливий об’єкт як шахта № 10 у стані будівельної готовності понад 80 відсотків, — ​це не лише безглуздя, а й злочин перед тими, на чиї податки тривало зведення підземки впродовж 30 літ. Якщо раніше в ході напрацювання варіантів щодо якнайшвидшої здачі в експлуатацію копальні велася мова про створення з 1 травня 2019 року Національної вугільної компанії, куди ввійдуть державні гірничі підприємства, в тому числі «десятка», то на останній зустрічі профспілок у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості заспівали зовсім іншу пісню. Заступник очільника відомства Анатолій Корзун заявив, що такої структури поки що не буде, а на запитання голови Незалежної профспілки гірників (НПГ) Василя Прадіда з Нововолинська, чому почали процедуру скорочення прохідників (вони всі звільнені ще в кінці минулого року), посадовець лише розвів руками. А потім поцікавився: то з ким ви, мовляв, плануєте завершувати об’єкт. Так це ж питання не до гірників, а до міністерства!

Як відомо, цьогоріч через відсутність належного фінансування (було передбачено лише 25 млн грн) шахту № 10 поставили на так звану суху заморозку: проводиться лише відкачування води, працюють деякі вузли — ​дільниця стацустановки, рукоятниці, стволові, гірничі робітники та інший обслуговуючий персонал. Місячний фонд заробітної плати становить майже два з половиною мільйони гривень. А ще з найнеобхіднішого — ​проплата за електроенергію, яку потрібно проводити авансом. Із раніше запланованої суми залишилося небагато, і шахтарі ще не отримали квітневої зарплати. Як бути далі? Пройдено вже всі процедури погодження на виділення додаткових 44 мільйонів гривень. Однак, як сказав директор ДП «Передпускова дирекція шахти № 10» Григорій Бар, на ці кошти нічого не побудуєш — ​вони потрібні лише для того, аби утримувати об’єкт у безпечному стані. Керівник упевнений: пора визначитися, що робити з шахтою, яка не може довго існувати в статусі чемодана без ручки. Дивує, чому нікого з високопосадовців не зацікавила підготовлена керівниками шахти програма розвитку підприємства, якою передбачено завершення будівництва за два роки. Адже фахівці добре розуміють: «підвішений» стан копальні — ​марна трата державних коштів, а зволікання з добудовою — ​додаткові асигнування. Та найприкріше, ​що за таке марнотратство ніхто не несе жодної відповідальності.

…вишуканими формами шахрайства

Я ледь не розбагатіла. Саме у пасхальні дні на мобільник отримала дивне, але приємне повідомлення: «Заберіть 259 000 грн готівкою. Ваш конфіденційний чек 007» і номер телефону. Далека від думки, що ось так, ніби сніг на голову, можуть звалитися дармові гроші, все ж зателефонувала. Слухавку підняв чоловік і бадьорим голосом повідомив, що це компанія «Сім бажань» і готова мене вислухати. Коли я в гумористичному стилі стала дякувати за велику суму, яку мені збираються подарувати, наша розмова перервалася. Я настійно почала знову набирати відомий номер. Цього разу консультант Анна привітала мене з тим, що мій номер телефону потрапив у число щасливчиків, і розповіла, що потрібно зареєструватися, аби отримати виграну суму. Я пообіцяла, що чекатиму подальших інструкцій щодо моїх дій.

Результатом пошуку назви компанії в інтернеті стало лише те, що номер телефону знаходиться у Київській області, й коментарі після цитування такого ж сюрпризного СМС: «повний лохотрон», «шахраї», «розвод» і т. ін.

Фахівці добре розуміють: «підвішений» стан копальні — ​марна трата державних коштів, а зволікання з добудовою — ​додаткові асигнування. Та найприкріше, ​що за таке марнотратство ніхто не несе жодної відповідальності.

Кажуть, безплатний сир тільки в мишоловці. Але сучасні остапи бендери працюють філігранніше, вдосконалюють свій «бізнес» і, мабуть, навіть «сиру» не кладуть у цю пастку. Пригадую, як років десять тому масово обдурювали громадян, особливо пенсійного віку, пропонуючи якесь найпростіше завдання для виконання, а після цього повідомляли, що вони виграли дорогу іномарку або велику суму. Потім тривало поетапне виманювання коштів через нав’язливі пропозиції різних товарів. Шахраї діяли так продумано (на кольоровому глянцевому папері видруковували персональні дані, заохочували призами тощо), що важко було переконати людину в протилежному. А згодом ошукані зверталися і до журналістів, і до правоохоронців, які, на жаль, нічим не могли зарадити.

Часи змінюються. Та аферисти не полишають злочинний промисел. Часто вони прикриваються різного роду ліцензіями, дозвільними документами, експертизи яких на доказ того, що це фальшивка, ніхто не проводить. А прості люди з мізерними доходами стають заручниками ситуації, легко потрапляючи на наживку пройдисвітів.

…витримкою і силою волі колишнього гірника

З Дмитром Васютичем, який проживає на вулиці Тихій у Нововолинську, спочатку познайомилася через соцмережі. Півроку тому цей молодий чоловік звертався до небайдужих із проханням допомогти врятувати дружину Оксану, маму шестирічної Єви. Жінка — ​інвалід ІІІ групи з дитинства. Під час вагітності стан ускладнився, їй поставили невтішний діагноз. Хвороба руйнувала серцевий клапан, що призводило до утворення тромбів, необхідна була термінова операція в Інституті серця у Києві.

Бог допоміг пережити молодій сім’ї цей непростий період. Тепер пані Оксана вдома, серед найближчих людей, проходить реабілітаційний період. Васютичі вдячні всім, хто відгукнувся на їхнє прохання. Однак цій непростій проблемі передувала ще одна біда. Дмитро 9 літ працював на шахті № 1 «Нововолинська». У липні минулого року внаслідок нещасного випадку, коли стався обвал породи, травмував спину. Після тривалого лікування в міській та обласній лікарнях його вивели з підземного виробництва як такого, що за станом здоров’я непридатний до фізичної праці. Зараз у Дмитра сколіоз, хребтова грижа і багато інших недуг. А цьогоріч у лютому лікарсько–консультаційна комісія в Луцьку встановила йому втрату працездатності і призначила виплати на рівні 25 відсотків від заробітку. В грошовому вимірі це 1800 гривень. Як виживати на таку суму — ​родина не знає. Дмитро намагається шукати підзаробіток, але через підірване здоров’я зробити це непросто.

В редакцію чоловік прийшов не поскаржитися, як їм важко жити, а сказати, що в Україні є багато великодушних, благородних людей, яким болить чуже горе, які вміють співчувати не лише на словах. Я пообіцяла Дмитрові, що сприятиму, аби він не втратив оптимізму і знайшов місце, де б йому було під силу заробляти для дружини й донечки.