За будь-яку ціну не бити!
«Битий небитого везе», – моя малеча впросилася до мами «на барана» і озвучує своє пересування. Ці слова у час городніх робіт дуже правдиві, але й веселі: приємно, коли сто разів розказана довжелезна «Лисичка-сестричка та Вовк-панібрат» щось по собі залишила. Одночасно починаю думати про битих дітей…
У сучасних новинах, здається, більшає повідомлень, як школярі гуртом і поодинці чинять розправи над ровесниками. Ноги їхньої жорстокості чи навіть уже злі веління сердець, я переконана, тягнуться з дитинства…
Серед стереотипів нашого суспільства принцип насилля над дитиною, певно, буде вимирати ще довго. Думаю так, бо чимало знайомих вважає ляпас нормальним виховним засобом. Скажи, що це насилля, то ще й сердитимуться. Рукоприкладство дає негайний результат — дитина перестає шкодити чи не слухатися, тому здається, що це дуже дієвий метод виховання.
Рукоприкладство дає негайний результат — дитина перестає шкодити чи не слухатися, тому здається, що це дуже дієвий метод виховання.
Недавно й мій малий отримав легкого ляпанця, коли після прохань і попереджень далі будив криками іншу дитину. Він випробовував, що станеться, тому так гірко плакав, коли мама непедагогічно обірвала дослідження. Щось мені здається, що оце нагадування собі — що дитина не хуліганить, а саме вивчає світ, експериментує, є одним із важливих моментів для ролі терпеливих батьків. Особливо це стосується малюків до 3 років.
Відомий грузинський педагог і психолог Шалва Амонашвілі дуже влучно з цього приводу визначив пустощі: «Це прояв мудрості дитини, а бешкетники — двигуни життя… Вони оновлюють та перебудовують, це еволюційна сила планети. Тому татусі та мамусі, які радіють тому, що їхні діти спокійні, — припиніть і бийте на сполох! Пустуйте разом із дітьми, підбивайте їх бешкетувати».
Цей науковець, до слова, написав чимало притч. В одній розповідає про двох чоловіків, які били синів лівим і правим кінцем палиць щодня, били авансом — щоб не провинилися. Мудрець порадив батькам бити палицями себе. Звісно, ті не послухалися, відтак в одного син виріс затюканим, без сили волі (іграшка в чужих руках), а в іншого — жорстоким. Висновок мудреця — житейська істина: палка з двома кінцями, але яким би не били дитину, результат буде один — біда.
Залежно від якостей дитини, коли луплена, вона стає лякливою, як те зайченя, і від кожного очікує у дорослості якщо не фізичного, то морального насилля. Може навіть шукати його, бо змалку така модель життя стала для неї нормою. Або ж буває, що битій дитині досвід підказує: кубики цього світу складаються в основному з жорстокості: чи сам б’єш, чи тебе б’ють. Виглядає, що цілком добрі наміри батьків (яких, зазвичай, теж час від часу лупцювали у дитинстві або ж яким попалася дуже непосидюча дитина) можуть обернутися великою шкодою для сина чи доньки.
Тож, від усього серця закликаю вас, колеги-мами і тати, знайдіть у собі сили, як хочеться вдарити, зупинитися. Знайдіть, з останніх сил. Тим більше Амонашвілі каже, що, коли спілкуватися з дитиною так, наче вона уже стала такою бездоганною і мудрою, якою ти бачиш її в майбутньому, дитина підсвідомо тягнутиметься до того рівня…
А маєте що дописати до цієї теми — скористайтеся поштовою адресою редакції чи електронною: [email protected] або ж [email protected].
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
