Любомир Валіхновський: «Потрібно віддати належне всьому колективу, моїй команді, молодому анестезіологу, медсестрам, адже результат завжди залежить від спільної роботи».
«А скільки разів Любомир біг оперувати зі служби у церкві?!» (Відео)
Один день і все життя хірурга, удостоєного «Крилатого плуга»
Цю акцію «Газета Волинь» проводить разом із читачами з 2013 року. Щомісяця спільно визначаємо серед героїв наших публікацій найяскравіших особистостей, підраховуємо кількість ваших письмових відгуків, «голосів» на сайті, щоб згодом назвати переможця року.
У грудні 2018–го повідомили, що, згідно з нашим опитуванням, «Людиною 2017 року» став завідувач хірургічного відділення Турійської ЦРЛ, заслужений лікар України Любомир Валіхновський. Так сталося, що лише нещодавно ми вручили йому редакційну відзнаку — «Крилатий плуг»
«Ми в лікарні не просто працюємо, ми тут живемо…»
Напередодні ніяк не вдавалося додзвонитися до Любомира Дмитровича, згодом з’ясувалося, що він з 9–ї ранку і майже до вечора був в операційній, бо четверо хворих потребували невідкладного хірургічного втручання. Коли довідався, як відреагували читачі, прочитавши про один випадок із його практики («Поїзд переїхав чоловіка навпіл, а хірург Валіхновський його врятував», 26 грудня 2017 року), був дуже зворушений.
— Спасибі всім, хто звернув увагу на цей епізод із життя нашої лікарні. За 47 років роботи я мав багато складних ситуацій. Але історію жителя Турійська Олександра Жешка, якого я вперше рятував немовлям, а вдруге — після того, як він потрапив під потяг, оприлюднила «Газета Волинь». Тому й виник такий резонанс. І з Києва тележурналісти приїжджали, і колишні пацієнти телефонували, й у «Волині» згодом не раз про мене писали. Однак потрібно віддати належне всьому колективу, моїй команді, молодому анестезіологу, медсестрам, адже результат завжди залежить від спільної роботи, — наголошував Любомир Дмитрович.
Працівників хірургічного відділення в лікарні легко розпізнати за кольором і фасоном костюмів: усі — від лікарів до санітарок — у червоному. Порядок, відповідальність, комфортні умови для хворих — головна вимога завідувача. «У сина в його столичній клініці багато чого запозичив», — зізнається пан Любомир, батько відомих усій Україні пластичних хірургів Ростислава і Тараса Валіхновських.
Пацієнтів у палатах багато, є серед них і діти. Андрійко Вальчук із Лукова розповідає, що у свої 13 років уже переніс три операції. Вперше малим потрапив на хірургічний стіл у Ковелі, потім — у Луцьку, а тепер ось лікується у Турійську.
Найбільша винагорода для мене — бачити, як хворий, що був на порозі смерті, після операції повертається до життя.
— Щодня вранці та ввечері Любомир Дмитрович приходить, цікавиться, як прооперовані почуваються, підбадьорює нас. Він дуже добрий і веселий, — хвалить хірурга хлопець, якого гостра проблема з кишківником привела до лікарні на другий день Великодня.
— А скільки разів Любомир біг оперувати зі служби в церкві?! У нього телефон ніколи не буває вимкненим. Можна сказати, що ми в лікарні не просто працюємо, а тут живемо. 47 літ тому приїхали до Турійська за призначенням після медінституту. Чоловік родом з Івано–Франківська, я — з Калуша, але давно вже зріднилися з Волинню, — каже дружина хірурга Марія Антонівна Валіхновська, кардіолог за фахом, завідувачка терапевтичного відділення.
«Увесь статок — квартира– «хрущовка», але я — багатий чоловік…»
— Напевне, моя Марійка — найтерпеливіша жінка. У будинку дах протікає, у квартирі — сиро, в дощ зі стелі капає, а мені все ніколи вдома ремонтом зайнятися, — зізнається Любомир Дмитрович, для якого завжди на першому місці була робота.
Найбільше багатство Валіхновських — сини, успішні хірурги, які успадкували від батьків любов до професії і працелюбність. А ще надбав Любомир Дмитрович за майже піввіку своєї кар’єри великої шани від людей. І коли у квітні цього року святкував 70–літній ювілей у рідних Карпатах, то, як обмовився, телефон не змовкав упродовж тижня — сотні поздоровлень одержав від колишніх пацієнтів, друзів, знайомих із Волині.
Багато теплих слів почули ми про Любомира Валіхновського і від його колег під час вручення відзнаки «Герой року».
— Я 29 літ очолюю колектив лікарні. Завжди повторюю: Валіхновський — не тільки хірург від Бога, він — господар, який дбає, щоб відділення відповідало сучасним вимогам, щоб хворі мали найкращі умови для лікування, — сказав головний лікар Петро Мельничук.
— Часто посеред ночі разом поспішаємо на виклики до хворих. Любомир Дмитрович завжди готовий підстрахувати, допомогти. Його праця заслуговує високої відзнаки, — з квітами вітала кума хірурга акушер–гінеколог, голова профкому Валентина Гонтарук.
Про професіоналізм Любомира Валіхновського, вимогливість до себе і до інших говорили також головна медсестра Оксана Шумак і старша медсестра Ольга Стичук. А пацієнти, з якими ми того дня спілкувалися, дякували хірургові за безкорисливу готовність у будь–який момент прийти на допомогу.
Хіба тоді, коли у відпустку вибираємося кудись далеко, я можу мати тиждень–два відпочинку. А вдома робота ніколи не відпускає. Як відмовити, коли в людини біда? Колись мій батько–священик учив мене: «Любку, завше будь з людьми людяним», — і я цієї настанови намагаюся не забувати. Завжди йду в операційну з молитвою. А найбільша винагорода для мене — бачити, як хворий, що був на порозі смерті, після операції повертається до життя. Таке піднесення відчуваю, що в душі вірші народжуються, — зізнався Любомир Дмитрович, приймаючи символічну нагороду — «Крилатий плуг».
Оксана КРАВЧЕНКО
