«Вішайте у кабінетах не мої портрети, а фото своїх дітей!»

Дорогі українці!

Після моєї перемоги на виборах мій шестирічний син сказав: «Та! По телевізору кажуть, що «Зеленський — ​Президент…». Виходить, що… я… теж Президент?!»

 І тоді це прозвучало як жарт, але згодом я зрозумів, що насправді це істина. Тому що кожен з нас президент.

Не 73 відсотки, які за мене голосували, а всі 100 відсотків українців.

Це не моя, це наша спільна перемога.

І це — ​наш спільний шанс. За який ми несемо спільну відповідальність.

І щойно ​не тільки я складав присягу. Кожен з нас поклав руку на Конституцію і кожен з нас присягнув на вірність Україні.

Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами — ​в обороні рідної землі, японцями — ​у технологіях, швейцарцями — ​в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності. 

Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платить податків», «Президент напідпитку промчав на червоне світло», «Президент потихеньку краде, бо «всі ж так роблять».

Ви згодні, що це ганьба?

Ось що я маю на увазі, коли кажу, що кожен з нас — президент.

Відсьогодні кожен із нас несе відповідальність за країну, яку ми залишимо своїм дітям.

Кожен з нас, на своєму місці, зможе зробити все для розквіту України.

Європейська країна починається з кожного.

Ми обрали шлях до Європи, але Європа — ​не десь там. Європа ось тут (у голові. — ​Ред.). І коли вона буде ось тут — ​тоді вона з’явиться і ось тут — ​у всій Україні.

І це — ​наша спільна мрія.

Але у нас є і спільний біль.

Кожен з нас загинув на Донбасі.

Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас.

І кожен з нас — ​переселенець.

Ті, хто втратив власний дім… І ті, хто відчинив двері власного дому, розділивши біль.

І кожен з нас — ​заробітчанин.

Ті, хто не знайшов себе вдома, а знайшов заробіток на чужині…

Ті, хто в боротьбі з бідністю змушений втрачати власну гідність.

Але ми все це подолаємо! Бо кожен з нас — ​українець.

Ми всі українці: не існує більших чи менших, правильних чи неправильних.

Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі й в Одесі — ​ми українці.

І ми маємо бути єдині. Адже тільки тоді — ​ми сильні.

І сьогодні я звертаюсь до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів.

Так, не дивуйтесь — ​нас 65 мільйонів. Тих, кого народила українська земля.

Українці в Європі та Азії, у Північній та Південній Америці, в Австралії і в Африці. Я звертаюсь до всіх українців на планеті!

Ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, сильну та успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство.

Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому.

Ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за кордону не потрібно, привезіть, будь ласка, свої знання, досвід і ментальні цінності.

Все це допоможе нам почати нову епоху.

Скептики скажуть: це фантастика. Це неможливо.

А може, це і є наша національна ідея? Об’єднавшись — ​зробити неможливе.

Всупереч усьому!

Згадайте збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи. Коли дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник билися й захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив.

І це наш шлях. Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами — ​в обороні рідної землі, японцями — ​у технологіях, швейцарцями — ​в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності.

І наше найперше завдання — ​припинення вогню на Донбасі.

Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню?

Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей?

Можу запевнити — ​задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюсь ухвалювати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і якщо буде потрібно — ​я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій.

Історія — ​несправедлива річ.

Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати.

І ми готові до діалогу. «И я уверен, что прекрасным первым шагом для начала этого диалога станет возвращение всех украинских пленных».

Наш наступний виклик — ​це повернення втрачених територій.

Чесно кажучи, мені здається, що це формулювання не зовсім коректне.

Бо неможливо втратити те, що й так наше.

І Крим, і Донбас — ​це наша українська земля.

Де ми втратили найголовніше. Це — ​люди.

«И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот что мы потеряли.

Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали.

За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Знали — ​они не чужие, они наши, они украинцы.

И пусть кто угодно раздает хоть по 10 паспортов, это ничего не изменит. Украинец — ​это не в паспорте. Украинец — ​это вот здесь».

І я точно це знаю. Знаю від бійців, які захищають Україну, — ​наших героїв, і україномовних, и «русскоговорящих».

Там, на передовій, немає чвар і розбрату, там є сміливість і честь.

І я хочу звернутися до наших захисників.

Не буває сильної армії там, де влада не поважає людей, які щодня віддають життя за країну. Я зроблю все, щоб ви відчували повагу. Це гідне, а головне – стабільне фінансове забезпечення, ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших родин.

Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти.

Безумовно, окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця.

Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав із дитиною у звичайній лікарні.

Це міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїйсь бурхливій уяві.

Дозвольте мені процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: «Уряд не вирішує наших проблем. Уряд і є нашою проблемою».

І я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками й каже: ми нічого не можемо зробити.

Неправда. Можете! Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори!

Зробіть це. І люди оцінять.

Якісь у вас вибіркові оплески. Не всім подобається, що я кажу?

Дарма, бо це кажу не я, а народ України.

І моє обрання доводить — ​громадяни втомились від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей.

Можливостей «відкатів», «потоків», «дерибанів».

Ми збудуємо країну інших можливостей.

Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх.

А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народу.

І я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень.

Бо Президент — ​не ікона, не ідол, Президент — ​це не портрет. Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивіться їм в очі.

Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій. Тож…

Шановні депутати!

Ви призначили інавгурацію у понеділок, у робочий день.

Я бачу в цьому один плюс — ​це значить, ви готові працювати.

А тому прошу вас ухвалити:

1. Закон про скасування депутатської недоторканності.

2. Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.

3. Багатостраждальний Виборчий кодекс і зробити відкриті списки.

А також. Прошу звільнити з посад:

1. Голову Служби безпеки України.

2. Генерального прокурора України.

3. Міністра оборони України.

Це геть не все, що ви можете зробити. Але для початку — ​достатньо.

У вас буде два місяці. Ухваліть ці важливі закони та рішення.

Повісьте усі медалі собі.

Заробіть непогані бали на дострокові парламентські вибори.

Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання.

Слава Україні!

І наостанок. Дорогий народе!

Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися.

Це була моя місія.

Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали.

 

У всіх на вустах

Такого шоу на врученні булави ще не було!

Найцікавіше з урочистостей 20 травня 2019 року

У фільмі «Слуга народу» президент Голобородько, якого грає Володимир Зеленський, приїхав на інавгурацію на велосипеді. На реальних урочистостях теж була людина на ровері, щоправда, не новообраний глава держави. На двоколісному до Верховної Ради дістався міський голова Києва Віталій Кличко. «Велосипед сьогодні — ​найзручніший транспорт!» — ​заявив він.

На інавгурації було 5 президентів інших країн — ​Грузії, Угорщини, Латвії, Литви та Естонії. Канаду представляв міністр оборони Харджит Сейджан. Він — ​канадієць індійського походження. Навіть попри свою посаду, ходить не у класичному костюмі, а в національному індійському одязі. На інавгурацію Харджит одягнув яскраву краватку у синьо-жовтих кольорах. Це не випадково, адже канадський міністр — ​щирий друг України. Він навіть вміє готувати борщ, а своїм дітям розповів, що в останню суботу листопада треба ставити у вікні свічку — ​у пам’ять про Голодомори.

Біля трибуни Верховної Ради, з якої виступав невисокий на зріст Володимир Зеленський, йому для зручності встановили спеціальне підвищення.

Під час інавгураційної промови новий глава держави кілька фраз сказав російською мовою. Через це йому голосно зробив зауваження Олег Ляшко. Зеленський перервався і відповів: «Дякую, що і далі роз’єднуєте українців». Чи був цей момент запланованим, наразі не ясно.

Під час представлення родів українського війська новоспеченому Верховному Головнокомандувачу стався демарш. Глава СБУ Василь Грицак та командувач Сил спеціальних операцій Ігор Луньов не віддали честь Президенту.

Коли у залі лунав Гімн України, Володимир Зеленський підспівував. А під час виконання пісні «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» мовчав і слухав.

Зеленський став першим главою нашої держави, хто просто під час інавгурації оголосив, що розпускає Верховну Раду.

Після вручення Володимиру Зеленському посвідчення Президента України воно впало на підлогу. Згідно з церемонією інавгурації, Зеленський отримав посвідчення і передав його одному зі співробітників почесної варти, поклавши на спеціальну церемоніальну подушечку. Через кілька секунд посвідчення зісковзнуло на підлогу, але його підняв хтось із учасників церемонії і поклав на місце.

«Дякую всім, хто брав участь у нашому урочистому засіданні. Було весело. Дякую Президенту України», — ​заявив спікер парламенту Андрій Парубій, оголошуючи про завершення урочистого засідання.

 

Пряма мова

Володимир ГРОЙСМАН, прем’єр-міністр України, заявив, що подає у відставку:

Під час своєї інавгураційної промови він (Володимир Зеленський. – Ред.) сказав про те, що уряд має скласти свої повноваження. Думаю, ви розумієте, що уряд складає повноваження перед новообраною Верховною Радою, а не перед новообраним Президентом. Але разом з тим я ухвалив для себе рішення подати у відставку одразу після проведення у середу чергового засідання Кабміну. Хочу підкреслити, що за 3 роки роботи уряду мені абсолютно не соромно. На сьогодні країна є в доброму  стані… Після того, як був обраний новий Президент, я сказав, що усвідомлюю ті виклики, які стоять у майбутньому. Я запропонував Президенту і парламенту, щоб ми спільно сформували новий порядок денний і швидко почали приймати рішення. Президент обрав інший шлях. І я вважаю, що сьогодні своєю заявою він взяв на себе всю відповідальність перед тими майбутніми загрозами, які є на порядку денному.