Людина і суспільство 22.05.2019, 14:18

«Свободу людям в братстві їх ти показав великим словом» (Фоторепортаж)

У Луцьку відбулося врочисте пошанування видатного сина України Тараса Григоровича Шевченка з нагоди Дня перепоховання його праху 22 травня 1861 року на Чернечій горі поблизу Канева

Подія зібрала біля пам'ятника Кобзареві на проспекті Волі у Луцьку небайдужу громадськість Луцька. Представники влади – в.о. голови Луцької міської ради Григорій Пустовіт та заступник начальника управління культури ОДА Валерій Дмитрук поклали квіти до підніжжя пам'ятника, за тим долучилися мешканці міста.

Ведуча нагадала події останніх років життя Тараса Шевченка: 24 роки кріпаччини, 10 років заслання, і 13 — волі під наглядом недолі. Помер поет у Петербурзі 10 березня 1861 року, де й був похований.

«Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають», - писав поет. А в «Заповіті» молив поховати його на рідній землі. Друзі виконали його заповіт про поховання на Україні. У поемі «Тризна» Тарас Шевченко передбачив цю подію:

«О, скарбе любови! Пани й побратими!

Храніть його свято на рідній землі:

Приходьте щороку, як нині прийшли,

Зіходьтеся довго й піснями новими

Прославте свободу на рабській землі».

Як і належить за спочилим, духовенство й цьогоріч відправило поминальну панахиду за великим Кобзарем, який до останнього подиху був вірним сином і співцем України.

Тарас Григорович заповідав нам жити у мирі. Та саме 22 травня 5 років тому о 4.30 ранку сталася трагедія під Волновахою. Від нападу проросійських серпаратистів загинуло 18 військовослужбовців 51 ОМБр, наших земляків... Біля пам'ятника Кобзареві вшанували загиблих хвилиною мовчання.

«Встає хмара з-за лиману, а другаю з поля, зажурилась Україна — така її доля...»» - линуло Шевченкове слово ліричною піснею у виконанні чоловічого вокального квартету.

Серед останніх творів Кобзаря — «Тече вода з-під явора», болюча й нездійснена для нього ідилія сімейного щастя.

А Волинський народний хор під керуванням Олександра Стадника професійно й душевно виконував Шевченковий «Заповіт», «Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий» - і від мелодійно-проникливого слова аж у грудях ставало тісно.