Ніж у голові, але ніякого вбивства, бо це був… цукор-рафінад!
Що тільки не доводиться вигадувати, щоб почути від вас: «Я люблю тебе, Гарбузику!» Саме так — «Гарбузику!» Після таких слів здається, що «зорі запалали мені…»
До бомбезного гурту «Без обмежень» ми ще якось дійдемо у нашому конкурсі, але зараз маємо повторити запитання, частину відповіді на яке ми вже оголосили у заголовку.
«Гарбуз із секретом» — 16 (2019)
Цей предмет у старшого і середнього покоління асоціюється з Володимиром Леніним і кіньми. Але з’явився він у нас завдяки такому випадку.
Одного дня пані Ф. забігла в гості до пані Ю. на чашку чаю. Та запросила гостю до столу, взяла ніж і звично почала встромляти його в одну… «голову». Раптом різак зісковзнув і врізався господині в іншу руку. Фонтаном бризнула кров. «Придумай що-небудь!» — заволала вона до чоловіка Я.
Одного дня пані Ф. забігла в гості до пані Ю. на чашку чаю. Та запросила гостю до столу, взяла ніж і звично почала встромляти його в одну… «голову». Раптом різак зісковзнув і врізався господині в іншу руку. Фонтаном бризнула кров. «Придумай що-небудь!» — заволала вона до чоловіка Я.
І він придумав! Навіть ми уже майже два століття користуємося цим винаходом вдома, хоч тепер усе рідше. Але нас цікавить вага тієї дивної «голови», в яку били ножем…
Тож яку цифру ми заховали у гарбузі?
Вперше за останні місяці ми не знали, як визначити переможця серед конкурсу історій, як шукали відповідь. Так і не визначили. Тому переможців буде двоє. А це значить, що вручимо по 100 гривень Тетяні Потаповій із Ковеля і Аллі Іхо… теж із Ковеля. За браком газетної площі більше процитуємо пані Аллу, але із вкрапленнями і від пані Тетяни, бо ще раз наголошуємо: сьогодні у нас бойова нічия!
«Ви розповіли цікаву історію про дві пані, які хотіли просто попити чаю, але не так сталося, як гадалося. Перше питання — ну з чим же можна пити чай? Звісно, з цукром, хоча дехто, і я в тому числі, люблять чай без цукру, — написала нам Алла Іхо. — Ця історія трапилася майже два століття тому, звичного нам цукру тоді ще не було, а були цукрові голови, схожі формою на дитя в пелюшці. Вони сягали до 1,5 метра завбільшки, були твердими, як камінь, відколоти шматочок було проблематично і підсолодити чай за своїм смаком було дуже складно. Вага цих голів становила від 2 до 16 кілограмів, в основному пуд — 16 кг («Продавці бакалії кололи їх на менші куски. Домогосподарки, у свою чергу, мусили колоти їх на дрібні шматочки за допомогою молотка і спеціальних кусачок» — Тетяна Потапова). Причому, чим менший розмір вона мала, тим якісніший цукор був у ній («Вікіпедія» розповіла, що в СРСР цукрова голова висотою 20 см востаннє з’явилася у продажу в 1967 році у зв’язку з 50-літнім ювілеєм Жовтневої революції — Тетяна Потапова).
Відповідь на запитання вже зрозуміла і пазли з Леніним і кіньми теж складаються. Ленін любив пити чай, «балуватися кип’яточком», модно було пити чай «вприкуску» з цукром. А улюблене пригощання для коней, яке вони обережно беруть з руки — це грудочка цукру-рафінаду. Але ж хочеться заглибитися в історію і «познайомитися» з таємничим паном Я. та паннами Ю. та Ф. Виручай, Гугл!
Пані Ф. так і залишилася невідомою, інформації про неї я не знайшла (це справді був вигаданий нами персонаж — Грицько Гарбуз, ☺), а з розповіддю про появу кубиків цукру-рафінаду ознайомилася.
«Історія цього винаходу починається з того, що брати-промисловці Гребнер відкрили в Дачіце, що в Чехії, мануфактуру. На місце керуючого виробництвом і збутом продукції вони запросили досвідченого швейцарця Якова Крістофа Рада. На місці, де розташовувався цукровий завод, зараз встановлено пам’ятник — білосніжний куб, що символізує цукор-рафінад («Я залазив на схожий і у славному місті Суми» — Грицько Гарбуз, ☺).
Cпочатку, як свідчить місцевий переказ, новому начальнику цукрового заводу довелося втішати власну дружину Юліану, яка сильно порізала палець, розколюючи голову цукру, що в той час було звичною домашньою справою. Це і навело її чоловіка на думку, що цукру варто було б надати якусь форму, і незабаром з’явився прес для виробництва солодких кубиків.
Але спочатку, як свідчить місцевий переказ, новому начальнику цукрового заводу довелося втішати власну дружину Юліану, яка сильно порізала палець, розколюючи голову цукру, що в той час було звичною домашньою справою. Це і навело її чоловіка на думку, що цукру варто було б надати якусь форму, і незабаром з’явився прес для виробництва солодких кубиків.
Для появи винаходу знадобилося всього два місяці. Пані Юліана отримала від чоловіка подарунок — коробочку, в якій було 350 кубиків цукру. Їх легко і безпечно можна було використовувати в домашньому господарстві. Новий вид цукру стали продавати в Австро-Угорщині під назвою «чайний». Його купували в основному власники кафе у Відні і Празі. В упаковці було 250 шматочків, а баночка нагадувала за формою ті, в яких продавався чай із Китаю.
Винахід Рада побачив світ у 1841 році, але його серійне виробництво почалося лише через довгі місяці.
Він подав заявку на отримання патенту і ліцензії на виробництво кускового цукру. Отримав і те, й інше посеред зими 1843-го. У зв’язку з цим на пам’ятнику в місті Дачіце стоїть дата: «1843» — це рік видачі патенту на цукор-рафінад. Після цього почалося масове виробництво. Восени 1843 року перший кусковий цукор з’явився в продажу».
Крім того, ми отримали ще 6 есемесок зі словами-відгадками — Пуд (16 кг), півпуда (8 кг). А переможців, як ви знаєте, взагалі має бути лише два. Тому знову вдалися до жеребкування. І щаслива рука нашої таємничої і чарівної авторки Ші Мур вказала, що по 100 гривень ми маємо вручити Валентині Терефельській із Ковеля і Лідії Костюк із села Провалівка Любарського району Житомирської області («Допоміг віднайти відповідь мій зять Юра, який писав курсову про цукор!»).
Переможців просимо надіслати на адресу редакції (листом або електронкою) копії першої та другої сторінок паспорта та ідентифікаційного коду (телефон бухгалтерії (0332) 77-07-70).
А нам час оголошувати нове завдання.
«Гарбуз із секретом» — 21 (2019)
Одна популярна американська блогерка — тезка по імені співачки і колишньої ведучої програми «Орел і решка» — розповідала, як вчилася разом зі своїм чоловіком (котрий має таке ж ім’я, що й актор фільму «Міцний горішок»), поважати чужу думку. У їхньому випадку — одне одного…
Так-от: вони придбали дім. Вирішили прикрасити стіни картинами. Разом вибирали, куди їх повісити. Все було добре, поки не дійшли до картин із зображенням гоночних червоних машин у чорному обрамленні. Чоловік хотів повісити їх на видному для гостей місці, а жінка навпаки — викинути. Врешті вирішили: відносимо полотна у підвальне примішення, а там — поживемо-побачимо…
Років через три чоловік наткнувся на них і запитав: «А чиї це картини?» Потім почав запевняти, що ніколи їх не бачив. Отакої! Врешті чоловік і дружина вирішили забрати картини з підвалу, адже дійшли висновку, що вони матимуть неперевершений вигляд, коли будуть на…
Яке слово ми заховали у гарбузі?
Слово-відповідь треба надіслати до 7 червня тільки у вигляді sms-повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «М’яч», «Три ведмеді», «Іван Шевчук»).
Увага: з одного номера можна відправляти лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні при розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох. А ще спеціальний приз — 150 гривень — отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну ([email protected]) найяскравіше опише, як шукав чи шукали правильну відповідь.
Грицько ГАРБУЗ.
