Українці на заробітках: «бої без правил»

Реальність швидкого заробітку така, що люди одне на одного дивляться як на конкурента, котрий бореться за своє місце під сонцем. Отож ваші успіхи колеги більше готові сприймати як загрозу своєму добробуту: а раптом ви краще порозумієтеся з господарями і вони почнуть вас запрошувати як постійного працівника? А що, коли вам більше довірятимуть і дозволятимуть? А що, коли… — ​перелік реальних і придуманих страхів дуже великий, утім, нічого нового в них нема: всі вони домашні, рідні, українські — ​досить проаналізувати стосунки в колишньому вашому колективі та в сім’ї (!)

Найголовніше тут — ​позбутися ілюзії, що вам зобов’язані допомогти в освоєнні нових навичок і вмінь. Якщо ж хтось усе-таки настирливо дає якісь поради, насторожуйтеся (армійська дідівщина з її дивними приколами — ​улюблена «гра» не лише в армії).

Пан Анджей не вважає принизливим виконувати найбруднішу фізичну роботу. Принизлива низька оплата за людську працю і ще — ​бездіяльність людини, яка замість вирішувати свої проблеми тихенько живе в них і деградує. 

— Ніхто не повинен знати, що відбувалося у мене тут, на роботі! — ​дивлячись прямо у вічі, каже жінка категорії «Я можу все!» Вона енергійно підхоплює ящик вагою понад 15 кілограмів і прямо перед носом в оторопілого молодого поляка ставить на трактор, тулубом при цьому витісняючи молодика із зони її дій (стоїть тут, заважає!) Її настанова «ніхто не повинен знати» свідчить про те, що вона усвідомлює, як поводить себе насправді, і їй не хотілось би, щоб в Україні хтось дізнався про її поведінку в цьому далекому чужому краї. Єдине виправдання цьому — ​жінці насправді страшно, і такою грубістю й агресивністю вона лякає всіх своїх потенційних кривдників: «Не зачіпайте мене, я страшна і грізна»! Загалом злякані люди нападають наперед, «для профілактики» — ​їм ще ніхто нічого не зробив і не збирався робити, а вони вже «на всяк випадок» напали, оголосили свої вимоги та правила і з інтонацією терористів «розказали», куди вам їхати і з якою швидкістю. У такій ситуації найбільший ваш ворог — ​культурна, інтелігентна поведінка і тихий голос. Відповідати треба так, щоб вас чули три сусідні села і словами з термінології агресора (тобто мовою, якою користується нападник, — ​тоді вас почують і зрозуміють).

«Жорстка конкуренція» — ​це дуже літературна назва тих стосунків між людьми, які домінують у заробітчан за кордоном. Отож досвідченіші стараються збирати «свою» групу із сусідів, родичів, знайомих. Не факт, щоправда, що додому вони повернуться друзями.

Одиночкам доводиться складно. Проте коли уважніше поспостерігати за навіть крикливим земляком, який нецензурно лається, можна втихомирити спокійним зауваженням: «А ти такий смішний, коли викрикуєш свої матюки і ходиш ось так» (копіюєте рухи крикуна).

… Усіх варіантів «конкуренції» передбачити неможливо, і тому висновки одні сумніші за інші. Однак це не так.

— Ви думаєте, тільки українці поводять себе так один із одним на сезонних заробітках? — ​усміхається поляк-господар. — ​Поляки так само! П’ятнадцять років тому я їздив на заробітки до Голландії і Німеччини — ​знаю все це дуже добре. Але пройшли роки, налагодилося все — ​і ось ви приїжджаєте до мене на роботу. У вас також усе влаштується, — ​каже підбадьорливо пан Анджей. Він не вважає принизливим виконувати найбруднішу фізичну роботу. Принизлива низька оплата за людську працю і ще — ​бездіяльність людини, яка замість вирішувати свої проблеми тихенько живе в них і деградує.

Урок наступний: важливо не те, що з вами сталося, а що ви робите з тим, що з вами сталося. І навіть коли вас ніхто не розуміє, важливо, щоб ви розуміли самі себе і були у злагоді з… собою.

P. S. Шукайте на сайті volyn.com.ua першу публікацію з цієї серії: «Хочете поїхати на роботу в Польщу? Сядьте в свою улюблену позу і посидьте так... 10-12 годин».

Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.