Усі перемоги та досягнення Ілля присвячує батькові, який помер від серцевого нападу на синовому поєдинку.
Тренер дзюдо без кисті руки: «Вчу дітей найперше падати, а вже потім — підніматися»
22–річний Ілля Паскарюк із Новоселицького району на Буковині у 5 літ через пустощі з петардою втратив п’ятірню. Але попри травму ставав переможцем чемпіонатів із дзюдо і самбо
Дзюдо займався старший брат Андрій, а 5–річний Ілля спостерігав. Тренер помітив у малого захоплення цим видом спорту і запропонував долучитися. До занять хлопців заохочував тато. Він щодня возив синів на тренування за 30 кілометрів від дому. А через місяць після перших спроб у дзюдо з Іллею сталася трагедія.
— Це трапилося під час новорічних свят, — згадує спортсмен. — Ми гралися з братом у кімнаті. Я тримав велику петарду в руці, він її підпалив. Снаряд вибухнув і відірвав мені кисть…
У сім’ї довго не могли отямитися після цієї події. У спортзал не ходив навіть брат. Але через два місяці тато знову почав возити Андрія на тренування. Ілля ж, як і спочатку, лише спостерігав за процесом.
— Важко передати словами, як сильно мене туди тягло, та я боявся. Рука ще боліла. Думав, що зі спортом покінчено назавжди. Але тренер запитав: «Ілля, а ти чого не тренуєшся?» Я показую йому на мою забинтовану руку. А він: «І що?! Бери кімоно — і ходімо!»
Я тримав велику петарду в руці, брат її підпалив. Снаряд вибухнув і відірвав мені кисть…
Вчитель підбирав прийоми відповідно до фізіологічних можливостей хлопця. За два–три місяці занять Ілля здобув першу перемогу на обласному турнірі. Часто суперники його недооцінювали, тому й програвали. Хлопець перемагав на всеукраїнських та міжнародних змаганнях. У 13 став чемпіоном України із самбо серед юнаків до 16 років. Саме в цей час була й перша втрата Іллі: від серцевого нападу на трибуні помер його тато. Відтоді юний спортсмен усі перемоги та досягнення присвячує йому.
Та серед здобутків Іллі є не тільки спортивні. 2011–го хлопець виграв у популярній програмі «Чудо–люди» й отримав за перемогу 100 тисяч гривень. Ці гроші віддав місцевим церквам та двом учасникам проекту: дівчинці Марині Ходій, яка все робить ногами, та співаючому хлопчикові маленького зросту Андраніку Алексаняну. А ще через рік Ілля Паскарюк став лауреатом премії «Гордість країни» в номінації «Сила духу». Зараз він здобуває фах економіста і працює тренером. Хлопець не уявляє свого життя без дзюдо і дуже вдячний наставникам, рідним, особливо татові, бо всі вони не дали йому занепасти духом. Як тренер, розуміє, що цей вид спорту тільки на 20% вимагає сил, решта — розуму.
— Дзігоро Кано придумав дзюдо, гуляючи зимовим садом сакур. Він помітив, що найтовстіші гілки дерев ламалися під снігом. А тоненькі лише згиналися, потім струшували його з себе. Так і я. Саме тому вчу дітей найперше падати, а вже потім — підніматися. Ще дзюдоїсти ніколи не хизуються своїми силами на вулиці — тільки для самооборони. Цей вид спорту корисний і в житті, принципи такі ж. Треба навчитися падати, навіть для того, аби не зламати руку, послизнувшись узимку. Це вид спорту для сильних, — наголошує спортсмен.
Руслана ЧАЙКА
За матеріалами інтернет–видання «Шпальта».
