І знову сьогодні Кость Шишко звучить актуально: «Ми ж не підпільна організація. Ми – нація!»
Поета арештували на весіллі у друзів
24 травня 1940 року в селі Обенижі Турійського району народився волинський лірик, митець Кость Шишко (на фото)
Жоден із волинських літераторів не мав такого визнання, як цей категоричний, інколи аж надто принциповий та не зручний у спілкуванні автор віршованих писанок, блискучих сонетів, чудернацьких паліндромів, віршів-раків, поезії інтелектуальної, витонченої.
З-поміж чинників, які вплинули на формування особистості Костя Шишка, безперечно, є навчання в Луцькому державному педагогічному інституті на історико-філологічному факультеті. Розуміючи прогалини радянської освіти, Кость наполегливо вивчав світову класику, захоплювався творчістю модерністів, по крупинках збирав інформацію про сучасне західноєвропейське мистецтво. Закінчуючи інститут, він уже був справжнім інтелектуалом.
Тож не дивно, що під час служби в армії рядовому запропонували вступити до КПРС, а після звільнення в запас він отримав значну як на той час посаду інструктора Волинського обкому ЛКСМУ. Однак лише рік Шишко був партійним функціонером, а далі потрапив під гребінку гонінь.
Його арештували під час гучного весілля, яке святкували друзі в маленькому поліському селі. Далі – коридори КДБ, допити, свідчення і показове виключення з партії у 1965 році.
У Луцьку саме відбувався гучний судовий процес над Морозом та Іващенком, викладачами педінституту, яких звинувачували у приналежності до українських буржуазних націоналістів. Кость проходив по цій справі як свідок і співучасник. Його арештували під час гучного весілля, яке святкували друзі в маленькому поліському селі. Далі – коридори КДБ, допити, свідчення і показове виключення з партії у 1965 році.
Відтоді він залишився без засобів до існування та без читачів. Саме в період страшних випробувань його покинула дружина. Згодом він зазначав, що в цій драматичній історії є свій позитив: «Я отримав творчу свободу, можливість писати вільно, не озираючись на «компетентні органи», не зважаючи на недолугі смаки…».
Поет був штучно відокремлений від читача, але не від літературного процесу. Не маючи можливості організовувати офіційні зустрічі з аудиторією, він компенсовував це, спілкуючись зі своїми шанувальниками в художніх майстернях, в оселях творчої інтелігенції, скрізь, куди потрапляв і де було бажання говорити про поезію. Йому не дозволяли публікуватись у періодиці, тому друкував свої твори на старій друкарській машинці, дарував близьким, інколи продавав за умовний гріш кому доведеться.
Кость Шишко все ж переміг лиху долю. В 1990-х, після падіння імперії зла, його поезія з’являється в газетах і журналах, окремим накладом виходять «Епупея», «Сльоза олії золота», а в грудні 2001-го побачила світ перша збірка – «Пісня дощу».
Зоя НАВРОЦЬКА
