Луганчани, повернувшись додому, телефонують на Горохівщину: «А можна до вас знову приїхати?»

А якби про цей ювілей знали всі-всі діточки, котрі 30 літ поспіль не уявляли літніх канікул без відпочинку в таборі «Веселка», то, щоб привітати його будівничу і директорку, вишикувалась би кількакілометрова черга з уже дорослих веселківців, їхніх дітей та внуків.

…Її батьки — ​Софія Петрівна та Андрій Романович — ​виховували доньку добротою і вимогливістю, власним прикладом, бо не вважали любов’ю до дитини бездумне виконання всіх бажань одиначки. Доки тато трудився в місцевому господарстві механізатором, Галинка ще дошкільням пасла корів і гусей. Дитяча старанність не залишилася без винагороди: у першому класі батьки подарували розумниці годинник «Слава». Разом із мамою полола вдома грядки, сапала колгоспні буряки і на «відмінно» навчалася в школі.

На полях дівчинка часто бачила сільського агронома. Вже не пам’ятає прізвища того чоловіка, але й досі розповідає, з яким захопленням змалку спостерігала, як він роздивлявся колоски, брав у пригорщу землю… Тоді й вирішила неодмінно стати таким же фахівцем.

Тож і в сільській восьмирічці, і в Миргощанському радгоспі-технікумі вона була взірцем успішного навчання і бездоганної поведінки, а в Крилові, що на Дубенщині, юну Галину відразу призначили керуючою відділком колгоспу імені Паризької комуни.

Табір вижив, у ньому оздоровлюються і набираються сил діти селян, воїнів АТО, сироти і напівсироти… Багато хто з них горнеться до неї, як до мами.

— Я була в шоці від такої довіри, але відчувала, що моїх знань замало, тому, взявши відпустку, потайки поїхала і склала на «відмінно» іспити в Київську ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарську академію, — ​пригадує усміхаючись.

Керівництво колгоспу повірило в цей факт аж тоді, коли отримало листом виклик на навчання, і неохоче відпустило агронома, на якого покладало великі надії.

У студентські роки зустріла своє кохання. Із Віктором, який навчатися в академію приїхав із Рівненщини, познайомилася на першому курсі. Не просто чекала його з армії — ​на побачення їздила аж у Хабаровськ, де проходив військову службу. На Волинь повернулися молодими спеціалістами. Віктор Іванович торував свою професійну дорогу від агронома до завідувача агрономічного відділення Горохівського коледжу ЛНАУ, дружина поринула в улюблену роботу на полях новосілківського колгоспу «Комунар».

— Переймалася, щоб селяни мали гарні зарплати і дозвілля. І навіть мріяла бути керівником одного з господарств, — ​відверто розповідає про нездійснене.

Зауваживши в Галині Дзецько лідерські якості, районне керівництво призначило її провідним спеціалістом, а 27 вересня 1986 року — ​головою райкому профспілки працівників АПК.

Відтоді Горохівщина на всю Україну відома дитячим табором «Веселка» — ​дітищем Галини Андріївни, яке вона збудувала за 3 роки з допомогою голів тодішніх колективних господарств. За кращу організацію відпочинку й оздоровлення дітей була нагороджена Грамотою Верховної Ради, Почесною грамотою Федерації профспілок України.

Щоб вирішити проблему наповнення змін, веде перемовини з керівниками багатьох районів. А ще не перестає спілкуватися зі школярами та вчителями з Попаснянського району. Луганчани теж відпочивали у терешківцівському лісі. Тож телефонують, шукають можливості знову відчути гостинність і привітність горохівчан. Пані Галина зуміла зберегти заклад — ​єдиний із шести на Волині — ​у нелегких економічних умовах. Табір вижив, у ньому оздоровлюються і набираються сил діти селян, воїнів АТО, сироти і напівсироти… Багато хто з них горнеться до неї, як до мами.

…І своїх дітей Галина Андріївна і Віктор Іванович виховали порядними, інтелігентними людьми. Донька Мирослава служить у поліції, вже має звання майора. Із чоловіком Ігорем живе в Луцьку. Гордість родини їхній син і внук Дзецьків ​одинадцятикласник Роман — один із 36 обдарованих волинян, які здобули міжнародний сертифікат знання англійської мови рівня B2. Зі столиці, де працює юристом, за батьківською мудрістю поспішає 27-річний Дмитро.

…Не зрікається ювілярка рідного дому в Новому Зборишеві. Подружжя Дзецьків обробляє присадибну ділянку, порядкує в саду, збирає врожаї. На жаль, 14 літ тому полинула на небо мамина душа, вже два роки немає й тата, а Галина Андріївна залишила все так, як любили батьки, бо вважає обійстя оберегом родинного щастя.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ