Ігоря Білозіра вбили за нашу пісню

Ці слова Ігор повторював, коли його розпирали гострі емоції. Узяв це із приказки «Ой багатий він, каже, ой багатий: куртка на ваті й лата — ​на латі…» Його смерть пов’язана зі звучанням української пісні

Автор музики до чудесних «Пшеничне перевесло», «Ніби вчора», «Встань з колін, народе мій» помер унаслідок побоїв 28 травня 2000 року, маючи лише 45. У нього забрали життя за те, що нібито заважав слухати російський шансон. Ігор Білозір, на той момент знаний митець, народний артист України, частувався з друзями в одному зі львівських кафе, співали собі рідних пісень. А за кілька столиків сиділи двоє майбутніх убивць… Один із них навіть не володів українською. Як напише потім поет-бард Олесь Дяк: «Коли словесна суперечка закінчилася на рівні національної культури (бо там сиділи діти і нащадки енкаведистів, у тому числі й син генерала міліції), а Ігор відійшов на сто метрів якраз до дверей нинішньої обласної прокуратури, його наздогнали і жорстоко побили». «Не ті» пісні перетворили чоловіків на звірів.

Таким собі Воронову і Калініну зовсім не було діла до того, що Ігор Білозір обдарований Богом, що пише музику, яка бринить у серці ще довго після того, як згасне остання нота. Їм було байдуже, що його ВІА «Ватра» уміла спонукати підспівувати аудиторію величезної концертної зали. Їм було все одно, що завдяки цьому чоловікові Україна дізналася про Оксану Білозір як співачку, і їм було однаковісінько до того, які прекрасні мелодії могли б ще народитися, якби не…

Трагедія трапилася увечері 8 травня, через вихідний у лікарні не змогли вчасно і належно оцінити стан важкості Ігоря. Композитору гіршало. Родина і друзі скидалися на ліки, але зарадити біді уже ніхто не міг. 30 травня його проводжали у засвіти. Поет Ігор Калинець (як і адвокат) назвав смерть пісняра політичним убивством, бо «Воронов і Калінін знали кого б’ють і за що»: «На вулиці вийшли півтори сотні тисяч львів’ян. Такого похорону Львів не бачив від 1944 року, коли ховали митрополита Шептицького… Ми були дуже мляві, толерантні, демократичні, одне слово, безхребетні й дуже попустили російській частині населення».

Коли поета — ​автора спільних з Ігорем пісень Богдана Стельмаха — ​«заборонили» на три роки, Білозір все одно ставив їх у репертуар, 
але називав народними.

Музикант, композитор Віктор Морозов, у вбивстві побачив знаки: «Того ж року, як було вбито Івасюка, Ігор Білозір прийшов до Львівської філармонії. Умирає Івасюк — ​приходить Білозір, який гине за те, що співає свою пісню і заважає «отдыхать» якимось молодикам «своими рогульскими песнями». Знакове й те, що це відбувається у Львові, який завжди вважався центром української культури».

Убивці отримали менше, ніж громадськість вважала «ув’язненням по заслузі», — 10 і 8 років, а на Личаківському цвинтарі на могилі загиблого з’явився мармуровий ангел з одним зламаним крилом, а іншим — ​піднятим до неба. Ігор таки мав два живих великих крила і умів творити піднебесся. Ті крила у свій час було кому плекати: тато — ​шкільний учитель музики, мама мала дуже гарний слух і голос, співала у церковних хорах. Його батьки — ​Йосип і Марія Білозіри, і він радів такому символізму імен.

У 15 літ юний Білозір уже керував шкільним ансамблем у рідній Радехівській ЗОШ № 1! Перші записи на львівському радіо у популярній програмі «Мандрівний меридіан». Музично-педагогічне училище, знайомство з Оксаною, Львівська консерваторія імені Лисенка. 1979-го він очолив дуже популярний ансамбль «Ватра» при Львівській філармонії. Для Ігоря це був неймовірний крок у музичній кар’єрі. Тим більше здолав жорсткий конкурс. Сучасники розповідали: «коли Назарій Яремчук забрав весь склад «Ватри» у Чернівці, Ігор Білозір був готовий зі своїм складом зайняти їхнє місце».

Зазвучали «Перший сніг» та «Пшеничне перевесло», написані Ігорем. За кілька років «Ватра» стала бажаним гостем на будь-якій концертній сцені. Їздили навіть у Середню Азію, Сибір, Польщу, Чехію Німеччину, США, двічі були в Афганістані. (Розповідають, що в Афгані Ігор свідомо сказав все, що думав, військовому начальникові, який похвалився великою кількістю українців, особливо галичан, на цій війні.)

У філармонії його кілька разів звільняли, але кликали назад, бо «Ватра» з Ігорем гарно заробляла. Було й таке, що коли поета — ​автора спільних з Ігорем пісень Богдана Стельмаха — ​«заборонили» на три роки, Білозір все одно ставив їх у репертуар, але називав народними.  

Він не прогинався як керівник українського ансамблю. Не хотів мати в репертуарі обов’язкових радянських пісень. У філармонії його кілька разів звільняли, але кликали назад, бо «Ватра» з Ігорем гарно заробляла. Було й таке, що коли поета — ​автора спільних з Ігорем пісень Богдана Стельмаха — ​«заборонили» на три роки, Білозір все одно ставив їх у репертуар, але називав народними. В ансамблі його називали «Дуче», бо на репетиціях був вимогливим «диктатором».

У «Ватрі» композитор зробив відомою кохану дружину і маму їхнього Андрійка Оксану Білозір. Львівський фотограф Володимир Дубас розповів, що Ігор називав її Оксанкою навіть після розлучення (співачка закохалася в іншого): «У нього було два періоди життя: до і після розлучення. Оксана навіть сама не знає, як він її любив».

Пізніше Ігор познайомився з Ольгою, але то вже буде зовсім інша історія…

Ігор Білозір мав правило: «Навіть коли пісня написана в мінорі, все одно вона повинна звучати мажорно».

P. S. Від того страшного травня минуло 19 років — ​відгуло два Майдани — ​і у цьому травні ми таки отримали Закон для повноцінного дихання — ​про зміцнення рідної Мови, відтак — ​і Пісні.

Найбільш відомі пісні, музику до яких написав Ігор Білозір (1955–2000): «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш», «Ніби вчора», «Коханий», «Голубий сніг», «Лицарі».

У статті використано матеріали із сайтів pravda.com.ua, inlviv.in.ua, dt.ua, myzhovkva.com, postup.brama.com, fakty.ua.

 

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.