Головний лікар Михайло Бегаль (праворуч) і завідувач неврологічного відділення Валентин Краснюкевич вважають дендропарк складовою лікувального процесу.
На реабілітацію у поліське Ратне їдуть хворі звідусіль
Якби довідався про це з третіх уст — не повірив би. Та життєві обставини змусили стати очевидцем того, що в комунальному некомерційному підприємстві «Ратнівська центральна районна лікарня» піднімають на ноги пацієнтів, які не могли самостійно підвестися з ліжка; що сюди приїжджають на реабілітацію не тільки з багатьох районів Волині, але й із Рівненської, Хмельницької, Львівської та інших областей
Чому пацієнти обирають лікарню у глибинці?
Діагноз Володимирові Зерзу поставили в Ратнівській ЦРЛ за допомогою сучасного комп’ютерного томографа, який придбали цьогоріч за майже 8 мільйонів гривень. Кошти виділили з Державного фонду регіонального розвитку при співфінансуванні з районного бюджету. Обстежили хворого — і скерували в нейрохірургічне відділення Волинської обласної клінічної лікарні. Бачив я Володимира Зерза в перші дні після операції. Він не розмовляв, не міг підвестися. Від нього не відходила дружина Галина, старанно доглядала, терпляче вчила рахувати спочатку до п’яти, потім — до десяти.
На реабілітацію подружжя поїхало з Луцька на свою батьківщину, в Ратнівську центральну районну лікарню. Через місяць зателефонував Галині і почув:
— Ми вже вдома. Володя ходить, може сам поголитися, взяти продукти в холодильнику. Збираємося на повторний реабілітаційний курс у неврологічне відділення нашої Ратнівської лікарні, яке очолює лікар від Бога Валентин Григорович Краснюкевич.
Про подібну ситуацію розповіла і Галина Кудлай, колишній медик із Вараша (Кузнецовська) Рівненської області, тепер лучанка. Зустріли ми її в Ратному, вп’яте привезла сюди на реабілітацію свого чоловіка Володимира Кудлая, учасника війни в Афганістані, інваліда першої групи.
— Після двох інсультів він не міг навіть сісти. Ми вивчали пропозиції багатьох лікувальних закладів Рівненщини і Львівщини. Та переконалися, що в Ратнівській лікарні — найкраще. Зараз Володимир уже повільно ходить сам, надіємося на ще ліпші результати, — похвалилася пані Галина.
Для палат, занять лікувальною фізкультурою, масажів виділили в неврологічному відділенні окремі кімнати, придбали спеціальне обладнання, тренажери, підготували для цієї роботи медсестер.
У колективі, який чотирнадцятий рік очолює головний лікар Михайло Бегаль, — понад 420 працівників. Через лікувальний заклад щорічно «проходить» близько восьми тисяч пацієнтів не лише з Ратнівського, а й із сусідніх районів і областей.
— Від нас до кордону — рукою подати. Хворим їздити до Луцька далеко й дорого. Тому оновлюємо матеріально–технічну базу, удосконалюємося професійно, щоб на місці надавати якісну допомогу. У нас тісна співпраця з Волинською обласною клінічною лікарнею, зокрема з відомими в Україні нейрохірургами батьком і сином Степаном та Іваном Бобриками, а також Валентином Кухаруком і Сергієм Фечаком. При нагальній потребі вони приїжджають у Ратне й роблять у нас складні операції. Вдячні ми за консультації обласному неврологу Ользі Шульзі та очолюваному нею колективу неврологічного відділення обласної лікарні, — розповідав Михайло Бегаль.
У лікувальному закладі Ратного впродовж багатьох років проводять гемодіаліз. Цей метод лікування ниркової недостатності продовжує життя пацієнтів та поліпшує його якість. Місцеві медики успішно освоїли переробку крові на важливі й необхідні компоненти при лікуванні багатьох захворювань. Чи не найпершими з районних лікарень області тут ще 10 років тому запровадили й реабілітацію хворих.
Турбувався про всіх, як про свого батька
З чого і як почалася реабілітація — така потрібна нині й атовцям, і тим пацієнтам, які перенесли серцево–судинні та інші важкі хвороби, травми? На це запитання Михайло Бегаль відповів так:
— Мій тато теж мав інсульт. Я розминав йому пальці, робив масаж рук, які так багато натрудилися в житті. Батько дуже хотів, щоб ми обидва зі старшим братом стали лікарями. І мені хотілося допомогти найріднішій людині. Покликав завідувача неврологічного відділення Валентина Краснюкевича, стали радитися, думати, що робити далі. Дякувати Богові, тата тоді поставили на ноги, продовжили йому життя на декілька років.
У турботах Михайла Григоровича не тільки про свого батька, а й про всіх пацієнтів і народилася реабілітація. Для палат, занять лікувальною фізкультурою, масажів виділили в неврологічному відділенні окремі кімнати, придбали спеціальне обладнання, тренажери, підготували для цієї роботи медсестер.
Сьомий рік функціонує реабілітаційний центр і в педіатричному відділенні, яке розташоване в окремому корпусі. У ньому нагадує казку сенсорна кімната, гарно й затишно хлопчикам і дівчаткам у залі для занять лікувальною фізкультурою.
На одужання діток «працюють» і поні, яких у Ратнівській лікарні четверо. Їхнє сімейство поповнилося нещодавно малям, яке медики та юні пацієнти назвали Квіточкою.
Зараз колектив працює над створенням лікувально–діагностичного реабілітаційного комплексу. На чималій і старанно впорядкованій території комплексу Ратнівської ЦРЛ — дивовижний дендропарк. Милують очі самшитові композиції, ялівець, ялинки та сосни, калина, багато різних квітів. Щоб ця краса цвіла, жила і радувала пацієнтів, зроблено систему зрошення. Є тут і три фонтани, й альтанки для відпочинку пацієнтів. Живі природні куточки облаштовано у фойє поліклініки, лікувальних корпусах.
А у Валентина Григоровича Краснюкевича народилася ініціатива, яка вже втілюється в життя. Лікар каже:
— Дендропарк стане своєрідним філіалом нашого неврологічного відділення. На свіжому повітрі відбуватимуться заняття з лікувальної фізкультури. Ось, як бачите, завершується спорудження спеціального пандуса, який дасть можливість вивозити хворих на візку у дендропарк.
До речі, дружина Валентина Григоровича працює терапевтом у Ратнівській ЦРЛ, син Олександр і невістка Людмила стали, як і батько, неврологами, живуть і працюють у Чернівцях. Тож на родинних «медичних нарадах» обмінюються досвідом. І треба визнати: у питаннях реабілітації у ратнівських медиків є чому повчитися.
Олег ДІДИК
