Учений добровільно їздив у самісіньке пекло епідемій смертельних хвороб.
Данило Заболотний переміг «чорну смерть», але не уник більшовицької чуми
«Дневник академика, как содержащий буржуазно–националистические взгляды, уничтожить путем предания огню», — писалося в акті 1937 року, що зберігся в архівах. Автор щоденника – уже покійний на той час президент Всеукраїнської академії наук, основоположник імунології, епідеміолог зі світовим ім’ям… Енкаведистів це не зупинило
«Чумогон» із Чоботарки
Данило Заболотний в автобіографії писав: «Народився 16 грудня 1866 року в Чоботарці Подільської губернії у селянській родині. Батько – хлібороб, мати — дочка сільського писаря… Садиба наша розміром близько десятини… На ній — ветха хатина на 2 кімнати з сіньми…»
Письменник Максим Горький, довідавшись про життєвий шлях ученого «з низів», сказав, що його доля варта розповіді в книжці.
Заболотного запрошували викладати в Університет Пастера в Парижі. Він добровільно інфікував себе вірусами, шукаючи вакцини, першим дослідив природу сифілісу й не опублікував відкриття спірохети через скепсис колег, а 2 роки потому це зробили австрійські вчені. Захопливий сюжет, правда? А за усім тим — багато випробувань.
1877–го помер батько Данила, мати з дітьми переїхала до брата у Ростов. Тут хлопець закінчив гімназію і подався до Одеси, де вступив на природничий факультет Новоросійського університету, захопився дослідженнями з мікробіології, працював під керівництвом видатного професора Іллі Мечникова. Та за кілька місяців до випуску здібного студента запроторили до в’язниці за участь у сходках. Серед «гріхів», що призвели до переслідувань, були й вірші. В одному з них є такі рядки: «…Підем разом на роботу для неньки–Вкраїни, нехай з нами, козаками, вона не загине!» Може, тому й звернула Леся Українка увагу на «панича з Молодої Громади» і написала про нього братові Михайлові.
Відсидівши 3 місяці в одиночці, Данило влаштувався практикантом на Одеську бактеріологічну станцію, де й знайшов своє наукове покликання. Склавши екзамени екстерном, Заболотний вступив на 3–й курс медичного факультету Київського університету Святого Володимира. Того ж року одружився з Людмилою Радецькою. У столиці продовжує роботу над пошуком протихолерної сироватки.
Перш ніж оприлюднювати висновки, Данило Заболотний разом зі своїм товаришем Савченком випробував засіб. «…1 травня об 11.30 натщесерце, нейтралізувавши свій шлунковий сік прийомом 100 куб. см одновідсоткового розчину солі, ми в присутності професорів Підвисоцького та Леша, а також працівників лабораторії прийняли 0,1 куб. см 24–годинної бульйонної розводки холерних вібріонів…» – писав він у щоденнику. І пізніше майже всі протиінфекційні сироватки Данило Заболотний перевіряв на собі.
Через 3 роки його, як знаного спеціаліста, відрядили до Індії для вивчення спалаху чуми. Згодом Заболотний сам вирушив шляхами «чорної смерті» – Аравія, Персія, Месопотамія, Монголія, Китай, локалізація епідемії у Шотландії, Марокко… Вчений першим довів, що розповсюджують смертоносні бацили гризуни. Саме хворі бабаки–тарбагани провокували спалахи чуми, яку купці і прочани розносили світом. Завдяки цьому відкриттю стало легше запобігати масштабним епідеміям, а українець Заболотний здобув славу переможця «чорної смерті» або, як він жартома казав, «чумогона».
«З-під сюртука у нього виглядала вишиванка»
Колеги вченого згадували, що він часто цитував Шевченка: «Чума з лопатою ходила…», а на дні своєї валізи завжди знаходив місце для «Кобзаря». «У професора з–під коміра форменого сюртука виглядала українська вишиванка», — писав його учень Микола Стражеско.
Заболотний брав участь у подоланні епідемії холери, яка наприкінці ХІХ ст. викошувала південні губернії Російської імперії і лютувала навіть у Санкт–Петербурзі. На початку Першої світової Данило Кирилович дбав про захист військових і населення від смертоносних хвороб на Галичанському, Західному, Східному, Кавказькому фронтах та в тилу. А в 1918 році вчений організовує епідеміологічний відділ Інституту експериментальної медицини, створює вакцинно–сироваткову комісію при Петроградському міськздороввідділі.
У цей період дружина Заболотного мала проблеми з легенями. Професор вирішує відправити її до України. Клімат там кращий і прохарчуватися на селі легше. Та невдовзі у Чоботарці, поруч із надгробком сина, зачорніла ще одна могила…
«…Не вберіг єдиного синочка Петруся, а тепер — і дружину… Як я буду жити — не знаю…» — писав Данило Кирилович у щоденнику, який вів із юних літ і згодом озаглавив «По світах і людях».
Через рік Заболотний переїздить до Одеси, де його обирають першим ректором медичної академії. Тут він організовує комісію з вивчення висипного тифу, засновує першу в країні кафедру епідеміології, перший у світі будинок санітарної освіти. Є свідчення, що саме Данило Заболотний домігся, аби у Вінниці відкрили медінститут.
Колеги вченого згадували, що він часто цитував Шевченка: «Чума з лопатою ходила…», а на дні своєї валізи завжди знаходив місце для «Кобзаря».
А в грудні 1922–го, вже будучи дійсним членом Всеукраїнської Академії наук, Заболотний їде у відрядження до Петрограда, звідти — у Париж як представник СРСР, запрошений на святкування сторічного ювілею вченого–мікробіолога Пастера.
З Петрограда Данила Кириловича вже не відпускають. Його обирають завідувачем кафедри мікробіології Військово–медичної академії, членом–кореспондентом Російської Академії наук, а згодом — дійсним членом Академії наук СРСР. Данило Заболотний видає багато наукових праць, підручників з мікробіології, бере участь у Міжнародному серологічному конгресі в Копенгагені. Данські газети тоді підписали портрет ученого: «Славетний борець із чумою».
Лише у травні 1928 року Данило Кирилович повертається в Україну, оскільки сесія Ради ВУАН обрала його президентом Всеукраїнської академії наук.
Овдовівши, вчений знаходив утіху в тому, що допомагав сиротам, своїм коштом він навчав 13 дітей, яких і всиновив. Тринадцятою була Федора Яковенко із села Китайгород (тепер Тростянецького району на Вінниччині). Це вона на прохання Данила Кириловича, коли той хворів, читала йому фрагменти зі щоденника, а також переписала пошкоджені сторінки цього рукопису.
Коли розпочалися репресії проти української інтелігенції, академіка ВУАН Сергія Єфремова та секретаря Агатангела Кримського звинуватили в належності до вигаданої чекістами «Спілки визволення України». Заболотний намагався врятувати колег, заявивши, що якщо їх будуть переслідувати, то він подасть у відставку. Припускають, що це і було причиною його смерті. 15 грудня 1929 року Данила Кириловича не стало…
А потім зник і його щоденник «По світах і людях». Зберігся лише акт про спалення. Більшовицька чума намагалася знищити все, що свідчило про любов ученого до України.
