Юрко Покальчук: «Я вивертаю те, що кожен має «на споді»
Він знав 11 мов. Любив, коли його називали Юрком і не любив, коли говорили, скільки йому літ. Мав трьох офіційних жінок і скількись там неофіційних. Казав усім, що в нього 350 дітей+1, і писав відверто про все, і про любощі теж. Об’їздив світ, але повертався жити в Україну. На запитання про суть його книжок відповідав, що вона біблійна: «Треба бути добрим — і добро подолає зло»
Юрко Покальчук (на фото) жив і навчався у Луцьку (народився в Кременці на Тернопільщині 24 січня 1941–го). Ходив спершу у школу №1, згодом став студентом Луцького педінституту, а потім ще в Ленінградському університеті вивчав східні мови. Знав чужоземних 11, вільно володів чотирма: французькою, польською, іспанською, англійською.
«Мови мені з дитинства давалися легко, і деякі з іноземних я вивчив просто на місці, потрапивши в середовище. Найважча — це перша, яку ви починаєте вчити, кожна друга — це легше. Наскільки мені відомо, дуже важка арабська мова, я вмію писати по–арабськи, але говорити не можу».
Він і його молодший брат Олег (відомий соціальний психолог, письменник) зростали у благодатному сімейному середовищі. Мама мала дві вищі освіти (біологічну і геологічну), гарно малювала (її батько Павло Тушкан працював в уряді УНР.) Тато Володимир Феофанович Покальчук навчався у Луцькій гімназії, воював в армії УНР сотником. Закінчив університет народної освіти, був аспірантом професора Миколи Зерова (відомого українолюба–літературознавця), спілкувався з Оленою Пчілкою, матір’ю Лесі Українки. У 1930-му Володимира Покальчука заарештували за націоналізм (за доносом однокурсника, згодом відомого радянського драматурга Корнійчука). Відсидів понад рік… У його дітей поняття Добра і Зла, Батьківщини будуть на першому місці…
Люди різного віку почувалися з ним, як з ровесником. А сам Юрко у 60 казав, що йому насправді 40.
Юрка Покальчука згадують як людину, котра 20 років опікувалася малолітніми засудженими у Прилуцькій колонії на Чернігівщині. Колись він приїхав туди по інтерв’ю. Щось розповідав хлопцям зі свого життя, читав вірші, і вони попросили Юрія повернутися. Він посилався на брак часу і почув, що у них його дуже багато, тому все одно чекатимуть. Юрко (відомий перекладач, письменник, науковець!) не просто приїздив до підлітків — він вірив у них: допоміг їм організувати літературний гурток і видавав журнал «Горизонт» з їхніми віршами і малюнками. Він зняв про «своїх хлопців», які опинилися «на дні» з волі обставин, документальний фільм «Зона особливої уваги».
«Навіщо витрачаю час? Навіщо витрачаю гроші? Може, я божевільний, але знаю, що покликаний це робити. Це мені — від Бога. Я мушу це робити. І коли я привожу хлоп’яті, до котрого ніхто ніколи не приїжджав, якогось мила, прального порошку, пачку «Мівіни», а він каже: «Ти ба, це — мені? Я й не сподівався…»
Про підопічних казав, що має 350 дітей +1 (то рідна донька Оксана, з якою склалися дуже дружні стосунки). Молоді подобався проект «Вогні великого міста»: Юрко читав вірші під музику гурту «Мертвий півень»… Про любов земну і неземну Покальчук писав, як хотів, якою її спостерігав навколо. Якось вирішив, що не буде озиратися на «таке не надрукують». Серед його еротичних книг (а взявся за цю тему одним із перших в Україні) — «Те, що на споді», «Заборонені ігри» та «Камасутра». Тож потім йому не раз довелося відповідати на запитання «А чого це ви взялися за ці «секси»?»
«По–перше, я не взявся, воно так вийшло саме. По–друге, оповідання до книги писалися років п’ятнадцять, а не за один раз. Перше еротичне народилося, коли писав щось інше… Так з’явилося оповідання «Треба» про жінку, яка на пляжі в Криму «зняла» молодого хлопчика… І це правдива історія. Я взагалі пишу лише правду. Часом життєві історії шокують більше, ніж зумисне вигадані. Я просто їх трошки повертаю, але все — правда. Секс — це лише засіб, а не мета».
«Головне, молоді подобається. Я вивертаю те, що кожен має «на споді», про що знає, але боїться чи соромиться говорити. Навіть не наважується сам собі признатися. Знаю, про мої «еротичні речі» не хочуть писати, але чомусь хочуть їх читати…»
Мине час, і Юрко напише нееротичну повість «Озерний вітер» про любов на дні озера. Присвятить її Волині, бо йтиметься про фантасмагоричні події на Світязі. Згадає і батька, дослідника творчості Лесі Українки, зауважить, що в українській міфології є ще чимало нерозкопаних скарбів. А коли питатимуть про його любов, відповість: «Так вийшло, що жінок було багато, мені це й самому не подобається… Творчість, знаєте, переїзди, безгрошів’я — рано чи пізно вони не витримували і йшли. Але якщо не зрослося, то краще не зберігати того, чого немає. І не брехати». «Вічна любов буває. Це трапляється рідко, але це залежить від двох людей, якщо кожен зрозуміє, що любов — це «на», а не «дай», і буде так ставитись до свого коханого, то такі взаємини можуть бути завжди».
Друзі називали його Пако (і скорочено від прізвища, й популярне ім’я в Латинській Америці, де він часто мандрував). Згадують (на десяту річницю смерті восени 2018 року), що мав цікаву здатність: люди різного віку почувалися з ним, як з ровесником. А сам Юрко у 60 казав, що йому насправді 40. Через те дуже сердився, коли в інтерв’ю вказували його вік… Після поїздок світом Пако став яскраво одягатися (мав фіолетове пальто), носив темні окуляри і завзято танцював. (Побував у 37 країнах, читав лекції у Великій Британії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії.) Усюди він пірнав у життя.
«В Абхазії колись приїхав я на кордон під час перемир’я. І грузинський прикордонник мене запросив піти на їхній бік і поговорити з ними. А йти до них треба було через міст довжиною 25 метрів над величезною прірвою. Абхаз застерігає: «Не ходи». А грузин каже: «Тебе не вб’ють, бо через тебе знову війна здійметься». Але як не підеш, то потім усе життя будеш думати про себе, що ти поц. І я пішов на той бік, а потім повернувся і ніколи в житті не забув про ходіння тими 25 метрами».
«Напевно, я відчуваю момент граничної ситуації, екзистенції, бо в тих ситуаціях, коли ти відчуваєш смерть, бере такий спокій, що одразу все розумієш. Це момент істини. І я вважаю себе цілковитим екзистенціоналістом, бо я це пережив, цього торкався. І це намагаюсь описати в своїх книжках. Оцей момент «навіщо».
«Якби кожен із моїх творів хоч одного разу, діставшись глибин людської душі, допоміг би вивищитись над власною бідою і розгубленістю бодай одній людині, я вважав би, що сягнув загаданого. З раннього дитинства вразило мене існування невмотивованого зла в людях, і я поклав собі з ним боротися».
Юрко Покальчук відкрив людям плеяду незнаних авторів. У СРСР був першим перекладачем аргентинського письменника–культоролога Хорхе Луіса Борхеса. Також перекладав Хемінгуея, Селінджера, Кортасара (з ним спілкувався особисто), Амаду, Льосу, Кіплінга, Рембо. Сам Юрко казав, що брався тільки за те, що подобалося йому… Він направду мав чимало регалій, був кандидатом філологічних наук і дуже багато встигав: 17 книг, 600 дописів у періодиці, поїздки у колонію, концерти… Однак нарікав на брак часу. За 3 місяці до смерті писав: «Дні минають стрімко, і не озирнувся — аж тут і літо. Творчі справи, однак, вимагають часу і впертості. Окрім натхнення… Час дуже крутий у мене, бо з усіх боків пропозиції і вимоги! А все витримати важко. А треба!»
Він відійшов через тяжку хворобу 10 вересня 2008 року. Похований на Байковому кладовищі. Та його друзі раз по раз зауважують: мають відчуття, що Пако присутній тут: «Я бажав би всім когось любити, щоб рухатись уперед».
«Не наступайте на любов»
Це — один із найвідоміших віршів Юрка Покальчука. Його друзі згадують, що на всіх зустрічах, у різних областях України він читав два вірші: «Вчіть, б…ь, нашу мову» і такі рядки…
Не наступайте на любов не наступайте
Якщо не можете переступайте
Любов як навесні трава
Вона жива завжди жива
Не наступайте на любов
Не наступайте
Не наступайте на любов не наступайте
Якщо не можете переступайте
Любов причинний сенс життя
Сьогодні й завтра й в майбуття
Не наступайте на любов
Не наступайте
Не наступайте на любов не наступайте
Якщо не можете переступайте
Вона вам щастя принесе
Вам теж бо хтось понад усе
Не наступайте на любов
Не наступайте
Не наступайте на любов
не наступайте
Якщо не можете переступайте
Кохання втрачені сліди
Однак із вами назавжди
Не наступайте на любов
Не наступайте
За матеріалами сайтів anetta publishers.com, library.te.ua, day.kyiv.ua, gazeta.ua, ogo.ua, hromadske.radio, glavred.info, pokalchuk.in.ua, web standart.net, bookclub.ua.
