«Бонжур» заряджає своєю позитивною енергетикою.
«Музика дає нам свободу висловлювати свої думки»
Про цей гурт можна сміливо сказати: «Це щось нове в українській культурі». Співзвуччя ніжної скрипки та норовливого баяна справді заворожує. Ці два інструменти звучать по–особливому в руках викладачів Маневицької дитячої музичної школи Наталки Бугайчук та Сергія Гладуна, яких об’єднав дует «Бонжур»
Скрипка і баян стали справжніми символами гурту, і вони можуть звучати модно. Енергійні музиканти мають нове бачення музики, вони віртуозно можуть виконати і світові хіти поп–музики, і найскладніші класичні твори Вівальді чи Баха. «Бонжур» із французької перекладається як «доброго ранку», «доброго дня».
Цей музичний гурт свою творчу біографію розпочав у 2013 році виступом на міжнародному фестивалі українського фольклору «Берегиня». Останнім часом дует із задоволенням запрошують на професійні вечірки, родинні свята. Наталка — активна учасниця багатьох заходів, її учні займають призові місця на обласних та всеукраїнських музичних конкурсах, вона реабілітує своєю творчістю й учасників АТО.
Якщо ти береш баян до рук з любов’ю і душею, то й він видаватиме особливе звучання.
— Якщо ти береш баян до рук з любов’ю і душею, то й він видаватиме особливе звучання. На цьому я завжди наголошую своїм учням, це не раз повторював мій перший учитель Микола Олександрович Гейко, нині він є керівником духового оркестру в Маневичах, в якому я теж граю. А ще хочу, аби наша музика робила щасливішими людей навколо, — каже Сергій. — Ніхто не планував творити щось надзвичайне — ми хотіли зіграти композицію, яка нам подобається, просто для душі. І так народився наш дует. Ми ще експериментуємо із жанрами каверів. Це можуть бути й українські пісні, і рок–хіти, і класична музика.
Спілкування з цим музикантом заряджає позитивною енергією та оптимізмом. Сергій вважає, що за свої мрії треба боротися і ніколи не опускати рук. Ставити планку високо і досягати її, попри всі невдачі й труднощі. Бо воно того варте.
— Йдучи вулицею, хотілось би бачити щасливих людей у країні, яку поважають, — мріє маневиччанин. — Щоб ми не почувалися меншовартісними. Тому я вважаю, що жити треба тільки тут. Може, там, за кордоном, ми й зароблятимемо великі гроші, але все одно будемо людьми, які приїхали в чужу державу. А тут усе твоє, рідне.
Найбільша радість для Сергія — два його синочки: Максимові три рочки, Дмитрикові — п’ять місяців. Дружина — вчитель хімії, викладає в місцевій школі. Для своїх найрідніших людей він влаштовує особисті концерти, бо інколи малеча засинає лише під музику.
