«Костеві Гарбарчуку від Костя Волиняки». Майже як і 5 років тому...
Нагорода, яку я отримав з нагоди професійного свята, особливо дорога для мене — це диплом лауреата обласної журналістської премії імені Феодосія Мандзюка за краще висвітлення краєзнавчої тематики
Кость ГАРБАРЧУК, редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя «Газети Волинь»
Відзначено публікації про невідомі сторінки історії, репресованих волинян та патріотів з УПА. Але головна цінність іменної відзнаки в тому, що я добре знав і поважав Феодосія Григоровича, ще відомого читачам як сатирик Кость Волиняка. Талановитий письменник, краєзнавець та журналіст видав два десятки книг. Він фактично став творцем сучасної історії нашого древнього міста. Згадаю лише дві унікальні роботи: «Вулиці і майдани Луцька» та «Легенди Старого Луцька».
Однією з визначальних рис його характеру назвав би уміння та здатність щиро радіти за успіхи інших. Коли сім років тому я став працювати у газеті «Волинь», він часто заходив у редакцію або телефонував і завжди відзначав вдалу, на його думку, публікацію.
Кілька разів наші шляхи перетиналися. Моє заочне знайомство з Феодосієм Мандзюком відбулося ще у 1980-ті роки. Тоді однією з найпопулярніших газет у нашій республіці була «Молодь України». Навчаючись у столиці, цікавився новинами рідного краю. А власним кореспондентом у цьому виданні працював Феодосій Мандзюк, який перейшов з тодішньої «Радянської Волині». Пам’ятаю, скільки було резонансних матеріалів про комуністичну керівну еліту. Як колись розповідав Федось Григорович, його журналістське розслідування про зловживання у системі споживчої кооперації стало предметом розгляду на пленумі ЦК компартії України. Керівник облспоживспілки привозив солідного хабара власкору, тільки щоб публікація не з’явилася на сторінках газети. Але журналіста не змогли підкупити: совість не продається…
Мені довелося працювати під керівництвом Федося Григоровича у газеті «Вісник+К», коли той був заступником головного редактора. Тоді я переконався, як грунтовно та професійно він підходив до будь-якої справи, не терпів халтури. Можу охарактеризувати його лише двома словами: порядний та надійний. Я не був другом Феодосія Мандзюка, але він для мене справді став мудрим старшим товаришем, який ніколи не лукавив.
Згодом життя так повернулося, що майже рік ми працювали в одному кабінеті. Тоді найбільше пізнав цього толерантного, інтелігентного, щирого та творчого колегу. Однією з визначальних рис його характеру назвав би уміння та здатність щиро радіти за успіхи інших. Коли сім років тому я став працювати у газеті «Волинь», він часто заходив у редакцію або телефонував і завжди відзначав вдалу, на його думку, публікацію.
У листопаді 2014-го Феодосій Григорович приходив вітати мене з днем народження й на листівці з гумористичним віршованим побажанням написав: «Костеві Гарбарчуку від Костя Волиняки». А прощальний візит був у вересні 2015-го, тільки ще ніхто з нас про це не знав…
У грудні мине чотири роки, як не стало Феодосія Мандзюка, але журналістська спільнота його не забула. З нами завжди буде його іронічна усмішка. Залишилися влучний гумор та нищівна сатира Костя Волиняки, які ніколи не втратять актуальності. Приміром, ось така епіграма на злобу дня — «Про сьогоднішнє життя»:
От пішла у нас житуха —
То пожар, то випари,
То потоп, а то засуха,
То в парламент вибори.
