Нетлінні мощі святителя Макарія зберігаються у Володимирському кафедральному соборі в Києві.
Перед мученицькою смертю від татар промовив: «Рятуйтеся, діти мої, а мені не можна. Я віддаю себе волі Божій!»
Історія Православної церкви Київської Русі XIV—XV століть примітна тим, що держава розділилась на удільні князівства, і через це вона поступово стала групуватися навколо двох політичних центрів: Великого Князівства Литовського і Великого Московського Князівства. Після смерті митрополита Іони Глезни Київ, як і вся Київська митрополія, лежав у руїнах. Постійні набіги татар розорювали українські землі. Світлом у цій смуті був святитель Макарій
У 1495 році митрополитом Київським і архієпископом всієї Русі став Макарій І, який відзначився в історії як мудрий пастор своєї Церкви й усіх вірян. Він намагався примирити духовенство і мирян, що допомогло б припинити чвари. Адже в той час парафіяни часто обирали священниками людей, котрі не відповідали канонічним вимогам. Були випадки, коли ними ставали ті, хто не мав архієрейського благословення. А постійні бійки і пияцтво дияконів нівелювали будь–які позитивні зміни в духовному світі.
1 травня 1497 року Макарій зустрів свою смерть від рук татар під час Божественної літургії на березі Прип’яті.
Святитель Макарій власним коштом розбудовував храми і відновлював Софію Київську та Києво–Печерську лавру, які в 1493 році розграбували татари. Основним завданням митрополита було захищати тогочасну самобутність української православної віри. Тому й намагався він зміцнити християнську мораль духовенства й авторитет православ’я, отож карав усіх, хто порушував релігійні канони. Постійна складна політична ситуація негативно впливала на церкву. Макарій Київський докладав чимало зусиль для розвитку Київської митрополії.
Проживав святитель у столиці Литви. Хоч Київ і був головним кафедральним містом, він страждав від нападів татар. Попри постійну небезпеку, митрополит Макарій все ж вирішив поїхати в «центр», щоб вирішити важливі церковні справи і зайнятися відновленням зруйнованого Софійського собору.
Там 1 травня 1497 року Макарій зустрів свою смерть від рук татар під час Божественної літургії на березі Прип’яті. Навіть тоді він не злякався і продовжив молитися, а вірянам мовив: «Рятуйтеся, діти мої, а мені не можна. Я віддаю себе Волі Божій».
Постать митрополита Київського і всієї Русі Макарія І надзвичайна. Адже він був тим, хто, попри всі перешкоди, намагався утвердити православну віру і обстоював її з Божою любов’ю.
Тетяна МИТРОФАНЮК.
