Отець Георгій благословив любов, перед якою безсилі ворожі кулі.
Після 11 днів коми боєць написав: «Аню, я тебе кохаю!»
Незвичайну церемонію одруження та вінчання провели в реанімаційній палаті політравм Дніпровської обласної лікарні імені Мечникова
У білому — наречений: його голова вся у бинтах і пов’язках, які прикривають наслідки важкого поранення, у дівчини замість весільного плаття — голубий лікарський халат. Навколо — квіти, гості, повітряні кульки й атмосфера справжнього кохання. Розчулений медичний персонал — у ролі свідків, і спантеличений священник місцевої церкви, бо хоч протоієрей Георгій тут за свого: сповідує, причащає, соборує, але обряд вінчання в таких умовах проводить уперше
Олександр Беспалов і Аня Чубчик познайомилися в Миколаєві. Хлопець звернув увагу на довгі вії дівчини, яка сиділа на лавочці, і запитав: «Ти не полетиш, якщо моргнеш?» Велике кохання перебила війна: юнак поїхав на Донбас.
Попри молодий вік, військовослужбовець має серйозний бойовий досвід: вижив у Донецькому аеропорту, пройшов Іловайський котел. 21 травня, після півночі, під час спроби ворога захопити взводний опорний пункт 79–ї окремої десантно–штурмової бригади на Приазов’ї 24–річний старшина Олександр Беспалов із товаришами по службі відкрили вогонь по окупантах. Відступаючи, терористи обстріляли наших бійців із ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Троє воїнів зазнали поранень. Куля увійшла Олександру в праве око, прошила фактично весь мозок і зупинилася біля потиличної кістки черепа. Досвідчений нейрохірург Андрій Сірко, зваживши всі «за» і «проти», провів надскладну і навіть унікальну чотиригодинну операцію: під мікроскопом вийняли осколки кісток черепа, які потрапили глибоко в ніс, видалили гематому.
6 червня молодята обмінялися обручками. Своє «так» наречений підтвердив кивком голови, поцілував кохану і навіть зміг поставити більше 10 підписів у різних документах.
11 днів боєць перебував у комі. Увесь час біля нього була наречена, яка носить під серцем дитину: тримала за руку, розповідала про спільні плани на майбутнє, про те, як у них усе буде добре і як роститимуть сина, допомагала медсестрам. «Я любитиму його, яким би він не був, тяжке поранення і втрата ока не заважатиме нашому спільному життю», — переконувала лікарів робити все можливе 20–річна дівчина. А коханого просила: «Ти лише живи!»
Після трепанації, видалення осколків черепа і кулі Олександр на 15–й день перебування в реанімації почав рухати кінцівками, що медики оцінили як перші ознаки позитивної динаміки. Головний лікар Сергій Риженко розповів, що медикам вдалося відновити функції головного мозку пацієнта: «Поранений самостійно дихає, відповідає на запитання жестами, впізнає наречену та лікарів».
Як тільки бійця відключили від апарата штучного дихання і він розплющив очі, Аня заявила: «Час одружуватися!» Попри те, що весілля було заплановане на
25 червня і вже було все підготовлене — запрошені гості, замовлений ресторан, музика, тамада, а наречена купила святкове біле плаття…
— Нехай весілля буде в лікарні. Потім сину покажемо фотографії, як тато з мамою одружувалися. Колись пізніше влаштуємо сімейне свято, тоді й одягну білу сукню, — усміхається дівчина.
Процедура розпису відбулася лише через день: стан пацієнта, його дієздатність перевірила спеціальна комісія. Поки чиновники з’ясовували, чи зможе Олександр поставити підпис під документом, він написав на листку: «Аню, я тебе кохаю!» Тож любов перемогла — обставин, які б заважали цьому шлюбу, не знайшли, наречений цілком адекватний і може приймати свідомі самостійні рішення.
6 червня молодята обмінялися обручками. Своє «так» наречений підтвердив кивком голови, поцілував кохану і навіть зміг поставити більше 10 підписів у різних документах. Після офіційного оголошення пари сім’єю настоятель храму при лікарні отець Георгій обвінчав пару.
— Дуже щаслива, що тепер дружина. Вже офіційно. І Олександр плакав від щастя. Так, не таке, як у всіх, весілля, вінчання, — це теж багато що означає. У нього попереду тривала реабілітація, а мені за цей час треба народити. Дитина з’явиться на світ із батьковим прізвищем, — радіє жінка.
З організацією весілля допомогли лікарі, а добрі люди — із зачіскою та сукнею. Гостей було небагато — тітка та друг Олександра (мами у хлопця немає), медики та волонтери.
— На Ганну ліг подвійний тягар: народити та доглядати їхнього із Сашком сина і водночас виходити та підняти на ноги іншу «дитину» — самого Сашка. Вона готова. Вона любить обох. Ми подарували бійцю друге життя, Ані — чоловіка і майбутньому синові — батька. Їхня сила — в коханні. Вся лікарня Мечникова вірить, що все в них буде добре, — каже головний лікар медзакладу Сергій Риженко, який цього щасливого дня був за свідка. І хоч він зазначає, що реанімація — не палац урочистих подій, утім, не менш упевнений позитивні емоції благотворно вплинуть на процес одужання чоловіка.
Скільки триватиме відновлення Олександра Беспалова, наразі медики не прогнозують, та сподіваються, що до пологового будинку боєць уже піде самостійно. Сина подружжя вирішило назвати Олексієм, так хоче тато. Аня ще мріє про доньку, для неї підбиратиме ім’я вже вона.
За проявлені мужність і відвагу в тій битві, де зазнали важких поранень, Олександр Беспалов та його побратими Олександр Поян і Богдан Ворона будуть представлені до нагород. А хто може і хоче допомогти новоствореній сім’ї, друзі дали номер картки ПриватБанку 5168 7573 1321 5099 (Чубчик Анна Юріївна).
