На кого ж замінити пам’ятники Леніну?
Пригадую, якось під час відвідин Закарпатського краєзнавчого музею, розташованого в Ужгородському замку, екскурсовод здивував тим, що примудрився жодного разу під час своєї розповіді не вжити слово «українці». Культуру та історію краю у нього хто тільки не творив — русини, місцеве населення, гуцули, горяни, можливо, ще хтось, уже не пригадую, із, звісно, угорцями, румунами, німцями… Але не українці. Цієї назви він уникав
Василь УЛІЦЬКИЙ, заступник головного редактора «Газети Волинь»
А ото нещодавно потрапив на інший кінець України — у красивий курортний Бердянськ, який рекламують як серце Азова. Заскочив і в тамтешній Музей історії міста, де ознайомився з чудовою роботою його працівників. Радянських музейників, які сумлінно дослідили і представили на стендах період Російської імперії - і царських, і радянських часів. І проігнорували українську частину минувшини свого міста. На початку 1918 року в Бердянську три місяці діяла Перша більшовицька Бердянська рада. На її честь перед міськрадою стоїть величний пам’ятник, а у музеї відведено значну частину експозиції. Натомість про 7 місяців Української держави гетьмана Скоропадського, коли Бердянськ був центром цілої округи, — жодної згадки. Це при тому, що минулого року Україна відзначала століття своєї новітньої державності. Так само чомусь ігнорується і знаменитий отаман Нестор Махно, який діяв у цих краях і вибив із Бердянська більшовицькі війська.
…В українських містах уже нема пам’ятників Леніну та іншим одіозним радянським діячам. Проте це хоч і необхідна, але явно недостатня умова, щоб там з’явився український світ у назвах вулиць, постаментах, вивісках, музейних виставках тощо. Чомусь у багатьох населених пунктах нашої країни все українське або ігнорується, або навіть свідомо затирається. А у Харкові, «першій столиці», тамтешній голова Геннадій Кернес навіть намагається використати цей момент для нагнітання ситуації та популяризації своєї партії, спекулюючи на поверненні імені Жукова одній із вулиць.
Якась дивна боязнь чи лінь на 28–му році незалежності побачити у місцевій історії український слід. Хоч у всіх цих містах він є — і доволі потужний. Просто його треба відкопати, розчистити і показати. Тільки цей український ґрунт допоможе сформувати спільну ідентичність, щоб ми більше не чули «путін, вводі».
Сценки «95 кварталу» з цим не впораються. Радше навпаки — утвердять малоросійство, а отже — і розділену, і фрагментовану УкраІну. Не УкраЇну.
