Олена, Павло і Андрійко Мізернюки у світлиці біля вишитих господарем святинь.
Душа Олени і Павла Мізернюків – вишиті чоловіком ікони, а її бренд – смачний сир
Щоб у селі стати справжнім господарем, герої цієї публікації багато вчилися у батьків, дідів і бабусь, працювали за кордоном. Тепер умілість та завзятість, із якими хазяйнує молода сім’я, приємно дивують всіх. А духовним надбанням, яке прикрашає їхню оселю, є створені Павлом Мізернюком образи
Наречену набачив у… колисці
Цієї весни Павло та Олена відзначили 5-ту річницю свого знайомства, а в Михлині, що на Горохівщині, ідилія Мізернюків вражає здалеку новою хатою, навколо якої — квітники, молодий сад, вулики… Свій райський куточок подружжя від першої цеглини до останньої створило власними руками.
Павлова батьківщина — Михлин. Дев’ять років тому парубком узявся будувати дім для своєї майбутньої сім’ї біля старенької прабабусиної хати. Пам’ятає, як десятирічним хлопчиною зазирав на сусідське подвір’я, де і його батьки відзначали хрестини Оленки, якій гості приділяли багато уваги. «Навіщо їй стільки пелюшок?» — думав хлопець.
Йшли роки, діти підростали. Оленка зростала в Журавниках. Павло після школи працював спершу в Луцьку, потім — за кордоном. На дівчину почав задивлятися, коли їй було вісімнадцять. Гостюючи в бабусі, запитала хлопця, як оформити документи за кордон. Розказав, допоміг, разом поїхали в Білорусь. Він — збирати малину, вона — рвати вишні. Та їхні дороги тоді розійшлися.
… І батько відразу пішов сватати
Через півтора місяця кохання звело їх у Михлині. Після заробітків Павло напросився до Олени «на каву», а через день-два запросив дівчину до своїх батьків. Скромна гостя дуже сподобалася Мізернюкам-старшим. Василь Іванович (нині покійний) після цього знайомства пішов сватати наречену. Казав, що з дружиною Тетяною побачили: дівчина працьовита. Йшло до весілля. А щоб Олена не дісталася іншому, забрали її до себе.
Через рік, на Великдень, молодята перейшли у свою хату, ще трохи погосподарювали. А 25 грудня одружилися.
Перед створенням кожного образу-мрії Павло неодмінно просить благословення у священника, а вже потому, після роботи у дворі, вишиває святиню. Навіть на заробітках у Польщі, має із собою все для рукоділля.
Із трирічним первістком Андрійком мешкають поки що в одній кімнаті та кухні. Ремонт нової оселі призупинили і стали будувати літню кухню, комору, а найперше — чималий хлів, де тепер розводять нутрії, різну домашню птицю, доглядають шестеро свиней, бичка, телицю й трьох корів. Молока достатньо, щоб виготовляти смачнющий сир.
Робота в обох горить у руках
Мені було трохи дивно чути, що в цій сім’ї однаково смачно готують і дружина, і чоловік.
— Олена, яка закінчила кулінарне училище, так швидко робить голубці — оком не змигнеш, а каструля вже повна, — розповідала ініціатор цієї публікації, директор Михлинської ЗОШ І — ІІ ступенів Валентина Блаватна. — Метка, як білка, нарівні з чоловіком запрягає коня, доїть корів, вправно орудує вилами в полі й кочергою біля печі, змурованої чоловіком, дивуючи поважних сільських господинь гарним, як сонечко, хлібом.
Павло навчився готувати ще підлітком. Коли батьки йшли на роботу, хлопець гостював у ровесниці-сусідки Яніни Онищук — теперішньої старости села. Із 7-го класу вони разом возили на ринок в Луцьк качки, кури, молоко, яйця, сметану. Так заробляли гроші для шкільних потреб. Це Яна навчила друга куховарити.
Рік тому на заробітки поїхала Олена, а кулінар-самоучка самотужки спробував варити сир. Ніхто й не сумнівався, що цей сміливий експеримент у беручкого до роботи чоловіка закінчиться успішно. Поживний домашній продукт тепер нарозхват у постійних клієнтів на луцькому ринку.
Рецептом користується не інтернетівським, а перевіреним — Оленчиної бабусі Ганни.
А тоненька нитка, як барвінок в’ється
Павло успадкував від батька талант господаря, а від мами — вміння… вишивати. Далебі не кожна жінка чи дівчина похвалиться цим хистом, а далеко не делікатні від сільської чоловічої роботи Павлові руки голкою володіють віртуозно. Потрібні для цього терплячість, відчуття гармонії кольорів помітив у собі в 13 літ. Тоді взяти полотно в руки і вимережити на ньому бодай один хрестик закортіло настільки, що, залишившись сам удома, відрізав кусень білосніжної тканини, яку вишивала мама.
Перші візерунчасті серветки чоловіка Олена береже, а в єдиній наразі світлиці подружжя важко відвести очі від вишитих Павлом ікон. Вони — на всіх стінах. У такій оселі не те що не посваришся, навіть думки поганої до себе не підпустиш.
Образ умілець вишиває менше тижня. Сам шукає ескізи, підбирає кольори ниток, експериментує з їхньою гамою. Перед створенням кожного образу-мрії неодмінно просить благословення у священника, а вже потому, після роботи у дворі, вишиває святиню. Навіть на заробітках у Польщі має із собою все для рукоділля.
Тепер у селі — гаряча пора, а пан Павло попри те, що хоче якнайшвидше закінчити ремонт в інших хатніх кімнатах, ще й викласти бруківкою подвір’я, встановити навколо обійстя нову загорожу, вже живе благословенням завершити вишивати ікону Божої Матері Казанської. Талановитий хлібороб вірить, що всі мрії щасливої сім’ї неодмінно здійсняться.
Леся ВЛАШИНЕЦЬ
