Ця команда написала, без жодного перебільшення, славетну сторінку в історії українського футболу – тепер ми чекаємо від хлопців успіхів і на дорослому рівні.
«Шаблі догори!»: We Are the Champions! (відео)
Збірна України U-20 підкорює найвищу футбольну вершину — виграє Чемпіонат світу!
Чемпіонат світу з футболу U-20. Фінал. Україна U-20 — Південна Корея U-20 — 3:1 (0:1 – Лі Канг Ін, 5 хв., з пенальті; 1:1 – Владислав Супряга, 34 хв.; 2:1 — Владислав Супряга, 53 хв.; 3:1 – Георгій Цітаішвілі, 89 хв.).
15 червня 2019 року. Лодзь (Польща). Муніципальний стадіон «Відзева». 16344 глядачі. Головний суддя Ісмаїл Ельфат (США).
Україна: Андрій Лунін, Валерій Бондар, Олександр Сафронов, Данило Бескоровайний, Юхим Конопля, Віктор Корнієнко, Сергій Булеца (Олексій Кащук, 88 хв.), Олексій Хахльов (Максим Чех, 56 хв.), Георгій Цітаішвілі, Кирило Дришлюк, Владислав Супряга (Данило Сікан, 63 хв.). Головний тренер Олександр Петраков.
Не нервуйся, Бразиліє! Змиріться, Німеччино з Італією! Заспокойтеся вже, Аргентино, Франціє та Уругвай! Нічого не поробиш, Англіє з Іспанією! Заздри, увесь футбольний світе! — Бо свято прийшло таки на нашу вулицю! Збірна України U-20 — чемпіон світу-2019!
Хоча фінальний поєдинок з південнокорейцями починався для нас геть кепсько. В самісінькому дебюті матчу арбітр призначає пенальті у наші ворота. До м’яча підходить головна зірка команди суперника, гравець іспанської «Валенсії» Лі Канг Ін (дебютував у Прімері 17–річним!) — і таки переграє вже нашого «іспанця» Андрія Луніна.
Олександр Петраков: «У футболі ніхто не відміняв чуйку. Відчував, що потрібно поставити Супрягу і Цітаішвілі, Хахльова».
Хто його знає, як би воно все закінчилося, коли б не феноменальне тренерське чуття Олександра Петракова. Ну от як можна було випускати в «основі» на вістря атаки Владислава Супрягу, який не забив у жодному з попередніх поєдинків, і залишати на лаві запасних Данила Сікана з його чотирма м’ячами у ворота суперників?! Це, здавалося б, суперечило не лише логіці, а й здоровому глузду загалом! Але Петраков поставив таки на Супрягу, і Владислав довів: то він лишень для того так довго «запрягав», аби у вирішальному поєдинку помчати галопом!
Дубль київського динамівця — і вже настав час чухати потилиці вболівальникам із Південної Кореї — українці ведуть 2:1!
Звісно, з таким поворотом подій вже не згідні були азійські футболісти! Вони пішли вперед: тож Андрію Луніну довелося доводити — мадридський «Реал» недаремно купував його в луганської «Зорі».
А під самісіньку завісу поєдинку ще один динамівець Георгій Цітаішвілі (який увесь півфінальний поєдинок з італійцями просидів на лаві запасних через перебір карток) поставив у матчі ефектну переможну крапку! Підхопивши м’яча мало не біля власного штрафного, він стрімко промчав практично через усе поле і вправно «поклав» ту опуку під самісіньку дальню штангу воріт суперника — гол, який хочеться переглядати ще і ще! Та що там казати: певно й Дієго Марадона з Андрієм Шевченком прицмокнули язиками! А, між іншим, «тризубого» гола Цітаішвілі в принципі могло б не бути, якби… не скупість менеджерів каталонської «Барселони»! Народжений в Ізраїлі син відомого грузинського футболіста Климентія Цітаішвілі 11–річним хлопчиком вступив в академію «Барси», але щось там не склалося… з кімнатою в гуртожитку. І дякувати Богові! Хлопець приїхав в академію київського «Динамо», а згодом став виступати за збірні України…
Окрім чемпіонства, українці були відзначені й цілою низкою індивідуальних нагород. Так Андрій Лунін був визнаний кращим голкіпером турніру. Сергій Булеца одержав «Срібного м’яча» (той таки Лі Канг Ін був удостоєний «Золотого м’яча»). Данило Сікан за свої чотири забиті одержав «Срібну бутсу» («Золота бутса» дісталася норвежцю Ерлінгу Голанду, який у матчі групового етапу познущався зі збірної Гондурасу, «відвантаживши» у її ворота дев’ять (!!!) м’ячів).
Та головнішим є, певно, таки інше. Перед початком цього турніру навіть не надто байдужі до футболу люди, швидше за все, добре знали з цієї збірної хіба Андрія Луніна та Владислава Супрягу.
А зараз ми захоплюємося ще й Денисом Поповим (захисником, який пропускав вирішальний поєдинок через вилучення у півфіналі, проте ще до нього встиг відзначитися трьома голами, забитими головою!), Юхимом Коноплею (рудочубим автором відразу чотирьох гольових «асистів»!), Сергієм Булецою («Срібного м’яча» абикому не дають!), Данилом Сіканом (бо й «Срібна бутса» ЧС — це таки не магнітик із сувенірної крамниці у Лодзі!), Георгієм Цітаішвілі (погані гравці таких шедевральних «слалом–голів» забивати просто не здатні!)
Зрештою, ми захоплюємось усією цією чемпіонською командою, і низько вклоняємося її 61–річному творцеві Олександрові Петракову. Цей чоловік не грав за провідні клуби (за всієї поваги до вінницького «Локомотива», київського СКА, черкаського «Дніпра», рівненського «Авангарда» та нікопольського «Колоса»), але зумів стати справді видатним тренером у дитячо–юнацькому футболі й підкорити найбільшу вершину в історії українського національного футболу загалом! До речі, пане Зеленський, «вітальна телеграма» — це добре, але за ТАКЕ тренерам, зазвичай, щонайменше орден дають!
Проте найбільше на особливі слова заслуговує півзахисник ФК «Олександрія» Кирило Дришлюк. Коли хлопцеві було лише 14, його батько — офіцер Повітряних сил ЗСУ Павло Дришлюк — загинув на Сході України у збитому російськими окупантами літаку–фоторозвіднику Ан-30.
Шостого червня були п’яті роковини по батькові, а 15–го його синові одягнули на шию «золоту» медаль переможця футбольного ЧС! До речі, вже наступного дня Кирило одержав іменний годинник від Міністерства оборони України…
Між іншим, є прихильники і в думки, що не зовсім правильно вважати перемогу збірної України U-20 на ЧС-2019 першою в історії нашого футболу. Адже дебютний молодіжний мундіаль 1977 року виграла збірна СРСР, у складі якої провідні ролі грали українці — зокрема, Сергій Балтача, Андрій Баль, Володимир Безсонов (володар «Золотого м’яча» турніру!). Звісно, нинішня перемога, здобута у «синьо–жовтій» формі із тризубом на грудях — то таки зовсім інше (уявляєте, як казяться у «Вєлікай Рассєї», збірної якої не було навіть серед 24–х учасників ЧС-2019?!) Проте звитяги минулого лише доводять: ми справжня (на відміну від декого) футбольна держава — з великим минулим і (сподіватимемося!) ще більшим майбутнім.
Але надто задирати носа нашій юні також не варто. Скажімо, 2015–го ЧС виграла збірна Сербії U-20: зараз це вже дорослі «дядьки» і кілька з них було в тій команді, яку наша Національна збірна нещодавно знищила у Львові з рахунком 5:0…
Проте уже точно не варто вірити буркотунам, які переконують, що це — «несправжній ЧС»! У різні роки саме на цьому турнірі спалахнули зірки Володимира Безсонова (1977), Дієго Марадони (1979), Роберта Просинечки та Звонимира Бобана (1987), Сейду Кейта (1999), Хав’єра Савіоли (2001), Ліонеля Мессі (2005), Серхіо Агуеро (2007), Поля Погба (2013)…
За воротами
Олександр ПЕТРАКОВ, головний тренер збірної України з футболу U-20:
«Це був найважливіший матч у моєму житті. Що відчуваю? Я щаслива людина.
Після матчу зателефонував наш Президент Володимир Олександрович Зеленський, поговорив із нашим капітаном і привітав команду. Подзвонив Андрій Шевченко. Скажу відверто — це заслуга всієї Федерації футболу. Нам допомагало багато людей.
У футболі ніхто не відміняв чуйку. Відчував, що потрібно поставити Супрягу і Цітаішвілі, Хахльова.
Після виграшної гри з Італією зробив зміни. Про жінок говорять, що вони повинні бути як непрочитана книга. Таким має бути і тренер. У мене була чуйка, але я вирішував не один, а зі своїми помічниками. Ми завжди приймаємо рішення разом із тренерським штабом.
Я з ранку поговорив із хлопцями. Сказав їм, що у них може бути чудове майбутнє. Вони відчули, що таке світовий футбол. Не треба боятися труднощів і йти далі. Ні в якому разі не можна зупинятися і вибирати для себе зручне середовище. Потрібно йти вперед.
Я завжди кажу, що ми сильні командою. У нас була єдина і дружна сім’я. Шкода, що завтра ми розлучаємося. Ми стали як родичі. Як буде далі, все залежить від футболістів.
Пишаюся, що я тренував цю команду і цих хлопців».
Олексій Хахльов-молодший (син добре відомого шанувальникам рівненського «Вереса» Олексія Хахльова) — товаришу по «золотій» збірній України U-20 Кирилові Дришлюку:
«Твій тато — герой. Він зробив усе, щоб український народ спокійно міг святкувати нашу перемогу на Чемпіонаті світу. Ти сильний, і ти це заслужив! Пишаюся тобою, брате».
