Після наказу Москви все навкруг стало червоним.
«ГаРмИдЕр» показав клас у Польщі
Під час Фестивалю люблінських легенд самодіяльний волинський театр представив прем’єру «Луцько. Дух міста»
Участь театру-студії «ГаРмИдЕр» культурно-мистецького центру «Красне» КЗ «Палац культури міста Луцька» у Фестивалі люблінських легенд стала можливою в рамках проєкту «Нове життя старого міста: ревіталізація пам’яток історико-культурної спадщини Луцька та Любліна». Спеціально для цього заходу гармидерівці підготували нову виставу «Луцько. Дух міста».
Прем’єра відбулася на невеличкій площі Гедройця у Старомі місті в Любліні. Особливість постановки у тому, що дія акторів не спрямована в якомусь одному напрямку. Глядачі могли розташовуватися по колу, а всередині знаходився спеціально для такого випадку зроблений постамент (за кадром залишилися перипетії логістики: спочатку реквізит не вміщався в автобус, а потім на митниці підозріло поставилися до «білого порошку» в мішку — борошно було необхідне за сюжетом). На чотирьох раменах нижнього «поверху» розгорталося саме дійство, а на верхньому стояли четверо акторів, які й озвучували п’єсу.
Нам хотілося розповісти про Луцьк якось метафорично й оживити легенди, котрі кожне місто повинне мати і культивувати.
На позір проста анотація вистави («про легенди Луцька») насправді виявилася глибоко символічною. Кожна з трьох оповідей за великим рахунком могла бути самостійним твором.
Почалося дійство з легенди про змія, який полював на людей і якого врешті вдалося подолати. Затим — давньоруські часи: набіги татар хана Куремси, пожежі довколишніх сіл (у виставі чимало візуальних ефектів, і коли валує чорний дим, то як тут не повіриш, що татари штурмують замок?). Цю сцену змінює оповідь про з’їзд монархів у Луцьку та про князя Вітовта, який так і не отримав корони. Далі — ярмарок, життя середньовічного міста.
Завершилася вистава «червоним періодом», коли глядачі почули бій курантів та слова «Говорит Москва! Приказ…». Власне, який наказ ніхто не почув, але це й не важливо. Бо після того «наказу» все навколо стало червоним. Усі почали втрачати індивідуальні ознаки, як це й насправді було за комуністів.
Насамкінець люди віднаходять своє коріння, набувають індивідуальних рис. Власне, цю частину режисерка театру «ГаРмИдЕр» Руслана Порицька визнала для себе найважливішою.
— Нам хотілося розповісти про Луцьк якось метафорично й оживити легенди, котрі кожне місто повинне мати і культивувати. Водночас ми думали: який же дух нашого міста? І коли почали розмірковувати, яким словом його передати, то найближчим нам був неологізм поетки Ольги Ольхової «луцько», котрий нині набирає популярності. Він добре характеризує камерність Луцька, затишок та гостинність. У виставі є історичні факти (хоча ми в жодному разі не посягали на історичну реконструкцію подій) і різні легенди, які твердять, що коріння лучан від землі, від річки Стир. Нині люди пробують віднаходити себе після радянської уніфікації, яка теж показана у виставі. Поєднано й урочисті, і трагічні моменти, але ще важко все переосмислити, бо це прем’єра, — сказала пані Руслана.
Втомлені, але щасливі, учасники дійства отримали в нагороду цілком заслужені аплодисменти глядачів, які поспішили привітати ще й одну з акторок театру, для котрої прем’єра збіглася з днем народження. Тож Марія Доманська приймала ще й особисті вітання та букет квітів.
Загалом же гармидерівці заслужили схвальні відгуки. Вистава пройшла на високому рівні. Власне, виглядає на те, що «ГаРмИдЕр» переріс рівень самодіяльного театру. Скажу чесно: вдома їхні постановки сприймаєш як належне, а в Любліні я загордився, що Луцьк має такий колектив. Знай наших!
