«Кожне заняття у нас — це неймовірна кількість позитивних емоцій».
У Луцьку уже 5 років при монастирі діє творча майстерня
Нещодавно майстерні родинного дозвілля «Дерево життя», що діє при Луцькому монастирі Святого Василія Великого Української греко-католицької церкви, виповнилося 5 років. Дата ніби невеличка, зате скільки малечі залучено до прекрасного!
А здається, лише вчора завітали до мене пані Тетяна Паливода і отець Августин Запоточний із цією ідеєю. Ми сиділи у монастирській світлиці за чашечкою чаю і розробляли логотип для нового проєкту. Пригадую, подумалось тоді: «І як це отця на все вистачає, адже наш театр забирає чимало сил і часу». Та, вочевидь, така вже він людина, спрагла дарувати себе ближньому. Поталанило стати учасником цього чудового колективу й мені. Оскільки за фахом я вчитель образотворчого мистецтва, то втілення в матеріалі наших ідей та розробка методики проведення занять випали мені. Хоча поясненням процесу виконання займаюсь зазвичай я, та під час проведення майстер–класу роботи вистачає всім трьом, адже до кожного треба підійти, у чомусь допомогти, щось підказати. Звісно, одній тут не впоратись, коли в залі виконують тридцять, а іноді й п’ятдесят робіт.
Починаючи з березня 2014 року, щомісяця, окрім літніх канікул, збирали ми дітвору з батьками, бабусь з онуками і проводили різні майстер–класи. Чого тільки не робили за ці п’ять літ! І ляльку–мотанку у всіх можливих варіаціях, і декупаж, і техніку гарячого батику освоїли, писанки писали, м’які іграшки шили, подушки, ялинкові прикраси з використаних лампочок, традиційними стали вироби із солоного тіста до Різдва. Та хіба все пригадаєш?
Спершу заняття проходили лише у Ківерцях. Пані Тетяна Паливода люб’язно виділила у своєму ресторані–кафе «Гопачок» чудову світлу залу, а згодом на її стіні намалювали логотип майстерні. Зручно, адже деякі заняття тривали понад п’ять годин, отож традиційними стали частування чаєм із булочками та печивом. Поволі цілісінька стіна нашої зали обросла світлинами з різних майстер–класів, і дітвора з гордістю демонструвала їх новачкам. Пані Тетяна також належить до тих людей, яким болить Україна, тому завжди готова долучитися до справи, що сприяє духовному зростанню нації. Точніше було б сказати, навіть не долучитися, а заснувати таку справу. Адже метою створення майстерні було прагнення зміцнювати та духовно збагачувати сім’ю у процесі спільної творчості, навчати всіх охочих плідно та корисно проводити дозвілля.
Із грудня 2016-го майстер-класи проводяться раз на місяць, але не лише у Ківерцях, а й у Луцьку.
Досить швидко ківерчани звикли, що раз на місяць на фасаді «Гопачка» з’являється афіша чергового майстер–класу, і поспішали на заняття, де, самовіддано долаючи перешкоди (втому, зламані голки та проколоті пальці, пролитий гарячий віск чи плями від барвників, ґрунту), натхненно шили, клеїли, ліпили. Коли нарешті «народжувалися» вироби — радості не було меж. Мабуть, це найприємніший момент. Попри втому після тривалої копіткої праці усміхнені та щасливі бабусі, мами, тати і, звісно ж, дітвора несуть додому не лише плоди спільної праці, а й масу спогадів про чудово проведений час у родинному колі майстерні.
А коли до Ківерців регулярно приїздили вже і лучани, заняття почали проводити ще й в одному з приміщень монастиря святого Василія Великого ЧСВВ у Луцьку. Тож із грудня 2016–го майстер–класи проводяться раз на місяць, але не лише у Ківерцях, а й у Луцьку. І щоразу — це тепла родинна атмосфера та неймовірна кількість позитивних емоцій. Здається, якби хтось випадково зайшов до кімнати на звук дитячого сміху, неминуче вийшов би сповнений чудовим настроєм і бажанням приєднатися.
Ірина БУРКО.
