Довелося ще й ковалем стати.
За 18 днів сам спорудив двоповерховий будинок 12 на 16 метрів
Юрій Шумчук із села Козлів Локачинського району освоїв різні професії самотужки, хоча, як зізнається, навіть не закінчив середньої школи. Але дивився, як люди працюють, собі пробував — і все у нього виходило. Саме про такого майстра є українська приказка: і швець, і жнець, і на дуду грець
З господарем ми розмовляємо в кузні. Юрій розповідає, що працювати розпочав у 12 літ. Ще хлопчаком йому довірили в колгоспі серйозну й відповідальну справу — пасти овець. Згодом здібного та беручкого юнака взяли підсобним робітником у будівельну бригаду. Лише один місяць він гарував і носив розчин, уважно придивлявся, як працюють майстри, а тоді попросився мурувати. Бо зрозумів головну істину будь–якої професії: кваліфікованих спеціалістів більше цінують, шанують і краще платять за роботу.
— Отак змалечку й кручуся. За все беруся й нічого не боюся. Вам люди скажуть, що завзятий, азартний до роботи, — розповідає чоловік. — Тільки світало, а я вже приходив на об’єкт, хотілося більше заробити. Додому йшов, як темніло. Коли мені було 22 роки, то в Локачах двоповерховий будинок розміром 12 на 16 метрів сам змурував — за 18 днів! Мені допомагало 5 підсобників, вони не завжди витримували. Стіни виводив із блоків ще й обкладав цеглою. Після пастуха це — друга моя професія, — усміхається пан Юрій і, щоб не гаяти часу, розмовляючи зі мною, береться клепати сапку, яку йому принесли.
Юрій розповідає, що намагається не їздити на заробітки, а працювати вдома. Тільки декілька разів побував у Києві, спробував того хліба — і зрозумів, що нормально заробляти можна й на Волині.
Юрій Шумчук став вправним будівельником, але його тягнуло до техніки. Пригадує, як ще підлітком довірили в колгоспі комбайн. На ньому треба було не тільки працювати, а ще й навчитися ремонтувати. Отож юнак став не лише комбайнером, а й механіком. З тих пір із різними двигунами він на «ти». Збирається скласти свій трактор, уже все має, тільки за клопотами не вистачає часу.
— Зробив свою кузню, — продовжує майстер. — Життя заставило. Коси й сокири клепаю, плуги та борони латаю, на замовлення роблю спеціальні широкі мотики, щоб плантації зі смородиною легше було сапати. Отак довелося ще й ковалем стати. І бензопили мені приносять ремонтувати. Зараз набагато легше працювати — не те, що колись. Допомагає сучасна техніка, адже нині є болгарки та інші електричні інструменти. За 30 секунд відпиляєш будь–яку арматуру, а колись весь метал різали вручну. Намордуєшся, поки залізну заготовку зробиш.
Юрій розповідає, що намагається не їздити на заробітки, а працювати вдома. Тільки декілька разів побував у Києві, спробував того хліба — і зрозумів, що нормально заробляти можна й на Волині. Але до всього треба мати тяму та бажання, стверджує сільський майстер.
— Такого немає, щоб я не вмів щось робити, — хвалиться Юрій Шумчук. — Дочці в хаті камін змурував, роблю людям грубки й печі. У навколишніх селах більше нема таких спеціалістів. Тож ідуть до мене.
