Навіть лікарі плакали і говорили: «Тримайся, ти ж один вижив!»

Про це пише сайт "Переможці". Настав ранок, і я зрозумів, що серед живих лишився сам-один. Всі, хто міг рухатися, пішли. Повсюди були мої загиблі побратими. Командир замерз, і я чув його останній подих. Рухатися не було сил. Намагався встати, пройти хоч пару кроків, але падав на землю. Знову і знову. На вулиці було більше 20 градусів морозу, і він забирав у мене останні краплини життя. Потім мені розповіли, що поранених було десь 12-15, а вижив тільки я. У чеканні, десь між життям та смертю, я провів чотири доби. Потім мене знайшли, але не наші – то були вороги".

У чеканні, десь між життям та смертю, я провів чотири доби. Потім мене знайшли, але не наші – то були вороги.

Через деякий час Вадима обміняли. "Про те, що через обмороження і гангрену я втрачу і руки, і ноги, дружині сказали першій. Вона тоді перебувала на останніх місяцях вагітності. Знаєте, що вона зробила? – Нічого. Просто нічого мені не говорила. Посміхалася і була поруч. Про ампутації я дізнався вже перед самою операцією. Навіть лікарі наді мною тоді плакали і говорили: "Тримайся, ти ж один вижив!".

Свириденко проходив реабілітацію у США. "Пройшло чотири місяці після ампутації і я вже ходив на протезах. Для кожного військового період реабілітації визначається індивідуально. У моєму випадку це було вісім місяців". Вадим отримав спортивні протези і після тренувань узяв участь у Марафоні морської піхоти США, подолав дистанцію 10 км.

"Вчитися рухатися на спортивних протезах дуже важко. Набагато важче, ніж на звичайних. Зараз в Україні спортивні протези для бігу мають лише три людини. Я один з них, і дуже цим пишаюся. Є, звісно, певні проблеми, особливо, із технічним обслуговуванням протезів, але я вірю, що Україна дійде до того рівня, коли з цим не буде перешкод і тоді ви скажете друзям: "А хто цей крутий хлопець, який щоранку бігає на стадіоні? – Та це ж ветеран АТО! Бачили, які в нього блискучі металеві ноги?"