Ще в дитинстві майбутньому главі Церкви напророкували, що він стане священнослужителем. Це зробила сліпа монахиня Архілая із Спасо-Преображенського монастиря, який стояв напроти його рідної хати на другому березі річки Буг.
Хотів лишитися митрополитом Київським, а не патріархом Московським
5 липня минає 5 літ із часу смерті митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату 1992 — 2014 років блаженнійшого Володимира (Сабодана), який заслужив любов та повагу в українців різних віросповідань
Йому завжди снились кольорові сни
Митрополит Володимир народився у 1935–му в Марківцях Хмельницької області в селянській родині, яка постраждала під час Голодомору 1932—1933 років. Рідне село разом із Києво–Печерською лаврою він називав найкращим місцем на землі. У храмі Марківців починав прислужувати у вівтарі.
10–літнім уперше пішки разом із мамою та бабусями відвідав Києво–Печерську лавру.
Митрополит розповідав, що молодим врятувався завдяки молитві до святого Миколая: «Колись давно я купався у морі, й раптом мені звело судомою ногу: біль нестерпний, тягне донизу. Я просив святителя Миколая, якого дуже шаную, дати мені померти в іншому місці, а не в морі. Ледве–ледве я зміг доплисти до берега, і це було явне диво».
Дядько Іван Сабодан і рідний брат Олексій були учасниками підпілля ОУН.
Коли митрополит Володимир їхав на Афон чи до Єрусалима, то віз із собою дві–три валізи із записками і намагався прочитати у святих місцях усі імена, згадані у них.
У 1989 році митрополит був членом Центральної виборчої комісії СРСР з виборів народних депутатів.
Якось в інтерв’ю владика зізнався, що всі його сни — кольорові.
На багато листів та звернень відповідав особисто. Коли їхав на Афон чи до Єрусалима, то віз із собою дві–три валізи із записками і намагався прочитати у святих місцях усі імена, згадані у них.
Любив вірші Павла Тичини. Рідний брат поета був священником Чернігівської єпархії, коли там служив майбутній митрополит. Вони дружили.
Вважався проукраїнським предстоятелем, який не заперечував у майбутньому автокефалії для Києва. Мріяв, що колись усі українці заживуть єдиною родиною — «і державною, і церковною». Експрезидент Петро Порошенко, агітуючи за самостійність українського православ’я, кілька разів використовував такі слова митрополита Володимира: «Автокефалія — це спосіб організації церковного життя, …свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття». «Хто сьогодні може аргументовано заперечити, що кількісно та якісно наша православна Церква готова до самостійного буття?» — заявив Порошенко у 2018 році на урочистостях з нагоди 1030–ліття Хрещення України–Руси.
Митрополит Володимир керував УПЦ (МП) протягом 22 років, з 1992–го. У 1990–му він посів друге місце на виборах патрiарха Московського, поступившись Алексію ІІ. У 2009 році блаженніший знову мав великі шанси бути обраним новим патрiархом РПЦ, однак відмовився, заявивши, що хоче постати перед Богом 121–м митрополитом Київським, а не 16–м патрiархом Московським.
«Усі ікони — чудотворні»
Настанови блаженнійшого.
«Любов до людей вища за чудеса. Той, хто може відкривати для потребуючих разом із серцем і гаманець, і двері дому, — справжній чудотворець. Більше чудес не треба».
«Коли маленькі діти тягнуться до гострого ножа або палаючого вогню, мати ніколи не дозволить їм доторкнутися, хоча дитина цього й хоче. Так і ми, буває, просимо й не знаємо, чого просимо. Але всякий, хто звертається з проханням до Бога, згідно з свідченнями і досвідом Церкви, не залишиться без відповіді».
«Не обов’язково, щоб людина йшла до ікони з молитвою і вірою на милицях, а повернулась без них. Справа не в милицях, а в душі людини і серці. Звертаючись до Господа з надією і вірою, людина перероджується. Усі ікони в наших храмах є чудодійними».
«Для мене віра — ціль життя. Це дар Божий, який допомагає знайти орієнтири в житті, не блукати темрявою…»
«Віра і життя по вірі — це пожиттєвий подвиг. Помиляються ті християни, які думають, що увірувати цілком достатньо для того, щоб отримати якісь блага у земному житті і забезпечити собі блаженне майбуття. Вірувати — це означає нести хрест. Усі, хто живе на землі, несуть хрест, але в істинного християнина він буває нелегким».
«Очевидно, що ми не можемо повторити життя великих угодників, але радість у тому, що такі люди є. І віра в те, що описані чудеса дійсні, свідчить, що ми з ними одного духу. Хай вони, ці святі люди, наповнені, як море, а ми — як наперсток, але і в нас, і в них — одна і та ж жива вода».
«У нашому складному світі всім нам бажаю виконувати заповідь апостола: «Завжди радуйтеся. Безперестанно моліться. За все дякуйте». І Бог миру буде з усіма вами».
Пряма мова
Людмила ФИЛИПОВИЧ, релігієзнавець, доктор філософських наук, про митрополита Володимира:
Предстоятель керував Церквою, не будучи менеджером у сучасному розумінні. Аскетична, молитовна людина. Він не приймав матеріальних цінностей, які заполонили реальність. Він задовольнявся малим у матеріальному, прагнучи великого у духовному. Тобто в ньому було те, що ми цінуємо у святих Церкви. Для мене він — ідеальний християнин, йому було чужим цивільне, оскільки він служив Богові. Окрім того, митрополит був «підземним українофілом». Відомо, що в нього найбільша колекція «Кобзарів» Шевченка… Це була дуже світла людина, яка не боролась за владу, а по–справжньому служила Богу.
