Подруга Лесі Українки подарувала їй ніж для розрізання паперу

70 літ тому на Волині з’явилася ще одна краєзнавча родзинка — став функціонувати Колодяженський літературно–меморіальний музей Лесі Українки. Щоправда, до цього докладено чимало зусиль.

Його відкрито в садибі Косачів, яку батько Лесі придбав у 1868 році. У 1882—1907 роках з перервами тут проживала геніальна поетеса.

Експозиція музею складається з меморіальної та літературної частин. Перша представлена двома будиночками («білий» побудований Косачем у 1890 році для старших дітей як флігель, «сірий» — у 1896–му і був призначений для батьків). Експонати про літературну творчість поетеси розміщені у спеціалізованому приміщенні, побудуваному в 1980 році. 2004–го ус­танова розширилася — з’явилася монографічна експозиція «Музей «Лісової пісні» в урочищі Нечимному біля села Скулин Ковельського району, де Леся Українка черпала черпала натхнення для своєї драми–феєрії.

У 1882—1907 роках з перервами тут проживала геніальна поетеса. 

З 1963 року музей став філіалом Волинського краєзнавчого музею. Нині там зберігається майже 7 тисяч музейних експонатів основного фонду та ще стільки ж допоміжного. Понад сто предметів становить меморіальний фонд.

— У цьому фонді особисті речі родини Косачів, Олени Пчілки та самої Лесі Українки, — розповіла завідувачка музею Ольга Бойко. — Є, зокрема, ніж зі слонової кістки для розрізання паперу, який її луцька подруга Марія Буковська подарувала на знак щирої дружби. Маємо узори української вишивки сестри Лесі Ольги Косач–Кривинюк. За ними та зразками Олени Пчілки сучасна луцька фірма «Едельвіка» виготовляє вишиванки. Є ще комірці, манжети, ґудзики та запонки, які належали поетесі. Зберігаємо й вишиту сорочечку, яку Леся подарувала своїй колодяженській подрузі Варварі Дмитрук. А та передала її в музей, залишивши цікаві спогади про приїзд родини Косачів.

Андрій БОРКОВСЬКИЙ.