Внучка Іринка разом із бабусею перевіряє вулики.
Пані Віра вже 42 роки — пасічник!
До цієї справи вона також привчила своїх дітей і внуків. І її дід та батько були бджолярами
Існує давній стереотип, що тільки чоловіки можуть стати пасічниками. Мовляв, не жіночих рук це справа. Але жителька села Колпитів Локачинського району Віра Музичук–Андрійчук уже чимало літ спростовує це твердження, адже з 1977 року опікується вуликами й добре знає всі тонкощі догляду за медоносними комахами. Головна аксіома дуже проста й доступна всім: бджіл потрібно любити й тоді вони відповідають людині взаємністю та щедрістю
Господиню ми застали на пасіці. Разом із 6–річною внучкою Іринкою вони удвох якраз перевіряли вулики, чи не завівся там шкідник. Жінка відкривала їх, а дівчинка старанно допомагала бабусі й сміливо брала у руки рамки з медом, обліплені бджолами.
Цікавлюся, чи не лячно дитині, адже працьовиті комахи можуть боляче вжалити. Іринка відразу заявила, що хоче бути пасічником. І додала, що майже не боїться бджілок, бо це Божі створіння.
Не припиняючи роботи, пані Віра розповідає, як і коли навчилася доглядати за вуликами:
— Можна сказати, що я виросла на пасіці. Як була маленька, така як тепер моя внучка, то носила рамки, коли качали мед, — пригадує жінка. — У нашій родині дід і батько були пасічниками. Я бачила, як все робиться, тільки спостерігала, але сама не бралася.
Пані Віра за освітою медик. Закінчила Луцьке медичне училище. Працювала лаборантом у Горохівській санепідемстанції. Вийшла заміж й у 1970–му прийшла у Колпитів за невістку.
Можна сказати, що я виросла на пасіці. Як була маленька, така як тепер моя внучка, то носила рамки, коли качали мед.
— У батьків мого чоловіка також були вулики, але тоді я не мала діла до пасіки, — пригадує наша співрозмовниця. — Коли у 1977 році помер мій свекор Василь Андрійчук, то треба було щось із бджолами робити, мусив хтось цим зайнятися. Мій чоловік не захотів. Він тільки допомагав рамки ладити, вулики ремонтувати. Отак, не думала й не гадала, а невістка пасічником стала, — усміхається Віра Музичук–Андрійчук. — Мій тато дав нам ще 6 українських вуликів — і почала я хазяйнувати.
Як розповідає жінка, у роботі бджоляра не буває дрібниць і треба все вміти. Коли вилітає рій, то його потрібно швидко ловити. То ж не будеш нікого кликати на допомогу. Але головне — медоносних комах любити треба. Навіть їхні укуси корисні для здоров’я, тільки у невеликих дозах. Щоправда, є люди, у яких це викликає важкі алергічні реакції. Тому, коли під час розмови на пасіці мені на шию сіла бджола, пані Віра відразу запитала, чи нормально реагую на укуси.
Жінка зовсім не вважає бджільництво чоловічою професією. Вже багато років тримає 13 вуликів. Має трьох дорослих синів, які також стали пасічниками.
На городі й у саду цвіте фацелія — королева медоносних трав. Біля дороги нашу увагу привертає висока рослина з великими квітами бузкового кольору.
— Це — ваточник сирійський. Він дійсно чудовий медонос, — пояснює Віра Василівна. — Знаю, що деякі бджолярі спеціально його висаджують, щоб отримати гарний мед із характерним запахом та смаком. Але ця рослина дуже агресивна, її згодом важко вивести з городу. Ваточник швидко витісняє інші квіти. Тому його потрібно контролювати й не давати розростатися.
Цікавлюся, скільки разів за літо господиня пасіки викачує мед.
— Якщо нормальна погода, то тричі за сезон, — пояснює пані Віра. — На початку червня, після цвітіння липи і третій раз — після свята Преображення Господнього, або, як кажуть у народі, медового Спаса.
