І вилаятися, блін, не можна

Народна депутатка Ольга Богомолець наприкінці своєї каденції стала захисницею моралі. Взялася боротися з лихослів’ям. Вона внесла у Верховну Раду законопроект про заборону матюків. Якщо парламент проголосує за нього (хоча сумніваюся, бо ж колеги пані Ольги висиджують у своїх кріслах останні дні), і він стане законом, то порушників каратимуть штрафами. Почувши це, сантехнік Петро, у якого, що не слово — то мат, обурився. Мовляв, витрушує Богомолець усі гроші з кишені. На його щастя, законопроект про «дематюкацію» на нього не поширюється. Стосуватиметься лише публічних людей, у тому числі нардепів, журналістів. За нецензурщину під час телеефіру, у публікаціях їх штрафуватимуть. Отож якщо депутатка Ірина Луценко ще раз із парламентської трибуни скаже своє улюблене «бляха-муха», то вибаченням уже не обійдеться.

До речі, невдячну роботу — створити перелік матюків — Ольга Богомолець хоче доручити Кабміну. Певне, щоб чиновники поповнювали свій словниковий запас, а заразом й усі, хто буде читати його. Адже він має оприлюднити список. Треба ж українцям знати, за що їх будуть штрафувати. Але, щоб покарати матюкальника, треба зловити його. А хто це буде робити? Невідомо, як і для чого потрібен той перелік лайок. Є ж словники ненормативної лексики.

Депутатка стверджує, що написала закон, бо вже дістала її лайка. Хоче очистити нашу «солов’їну» від нецензурщини. Мовляв, лайливі слова для неї є чужими. Українці свої негативні емоції висловлювали більш літературно, ніж сусіди-росіяни, які й принесли до нас брудні матюки. Моя покійна бабця, яка народилася ще за Польщі, теж так говорила. Розповідала, що їх почула вперше від солдата, котрий зайшов до хати зі словами: «Тьотка, водка єсть?» І в тому є часточка правди. Наш народ завжди засуджував лайку, вважав її гріхом. В українців вона ніколи не була публічною нормою. Хоча, якщо бути чесними, усе ж була. Це доводять і науковці. Згадаймо гуцульські коломийки, сороміцькі пісні, які передавалися з покоління в покоління. Під час сварки жінки могли одна одній зад показати, прокоментувавши, куди треба поцілувати. Так демонстрували зневагу до суперниці. Зрештою, у стресовій ситуації всі поводяться по-різному. Одні плачуть, інші — мовчать, розмахують кулаками чи лаються. Мат — це своєрідний спосіб розрядки, зняття напруги, кажуть психологи і навіть в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.

Я не прихильниця нецензурщини ні в побуті, ні в літературі, але й пуританкою себе не вважаю. Однак переконана, що штрафами матюкальників не перевиховаєш. Та й для чого винаходити велосипед, коли це вже зробили? В Україні є ж покарання за нецензурну лайку. У громадських місцях вона класифікується як дрібне хуліганство, за яке передбачені штрафи або виправні роботи. Чиновників утримуватися від міцного слівця зобов’язує закон про державну службу, народних депутатів — регламент.

Дивує й інше. Законопроект Ольги Богомолець взялися активно обговорювати у ЗМІ, соцмережах щойно він з’явився. Зате інший — «Закон про мови в Україні», оприлюднений трохи раніше, наприкінці червня, чомусь залишився поза увагою. Адже він куди актуальніший, бо ж загрожує існуванню української мови, створює базу для її витіснення.