«Голос» — це «Самопоміч-2»

Рок–зірка й талановитий музикант вирішив ще раз штурмувати Верховну Раду. Мало хто вже пригадує, що його перша спроба сходити в політику виявилася провальною. І знову Святослав робить помилку за помилкою: від реверансів на адресу ЛГБТ (сексуальних меншин) до явної неготовності до дискусій на складні й навіть прості політичні питання

Надія, що Вакарчук балотуватиметься на президентських виборах, як спалахнула, так і згасла. Він так довго вагався, переминався з ноги на ногу, що ініціативу перехопив куди рішучіший Зеленський. Після приголомшливої перемоги «Кварталу» «Океан» таки захвилювався: Святослав вирішив знову йти до Ради, як і 2007 року. В кандидати потягнулися Іво Бобул й Білоножки, Оля Полякова вирішила створювати свою політичну силу, а Олег Винник пристав до компанії Михайла Поплавського. Загалом ситуація на вигляд абсурдна, але Вакарчук — випадок окремий. Він не просто співак, а митець із яскраво вираженою громадянською позицією.

Утім, пан Святослав як очікуваний месія і Вакарчук реальний політик — це дві різні постаті. За дуже короткий проміжок часу — трохи більше місяця, попри стартовий сплеск рейтингу, він стає для багатьох головним розчаруванням компанії.

Співає добре. Але щойно починає говорити, як демонструє повну некомпетентність у ключових для майбутнього держави питаннях. Схоже, з Вакарчуком ми отримали той самий феномен, що й із Зеленським — невиправдану зарозумілість. А разом із нею — неготовність до реальних справ, неволодіння базовим мінімумом знань, необхідних для управління державою.

Коли Анатолій Гриценко в ефірі ICTV показав, що Святослав уявлення не має про розмір оборонного бюджету держави, можна було подумати, що це прикрий випадок. Коли ж на телеканалі «Україна» Юлія Тимошенко запитала в нього про ціну на газ для населення, як відповідь ми побачили все той же розгублений вираз обличчя, мовчанку. Кандидат на очах усієї країни безпорадно плескав себе долонею по лобі в пошуках відповіді на елементарне питання. Кажуть, штаб порадив йому менше ходити на ефіри. До виборів це вирішує проблему. А що далі?

Передвиборчий тур партії «Голос» супроводжується його ж безкоштовним концертом. Але, пробачте, чим це відрізняється від банальної роздачі «гречки», яку він так критикує? Не треба лукавства — це той же підкуп виборців. Яка різниця, підкоряти шлунки крупою чи полонити серця безкоштовними квитками? І хіба це нова якість політики, про яку Вакарчук безупинно говорить? Підкуп виборців — то стара політика, з якою він показово бореться.

Щодо самої «новизни». Парадокс, але пан Святослав не є новачком у політиці. Співак вже «засідав» у Верховній Раді. У 2007–му Вакарчука було обрано до парламенту за списком «Нашої України» Віктора Ющенка. Тоді він пропустив більшість пленарних засідань, не написав жодного законопроекту, здав мандат. Але ж перед цим, у 2006–му в інтерв’ю «Українській правді» Вакарчук так правдоподібно обіцяв, як і тепер: «Якщо колись життя заставить мене йти в політику, я віддам себе на 100%». Віддав, але рівно на 50%, бо згідно з даними сайту Верховної Ради, решту робочого часу прогуляв.

— Коли країна тоне, потрібне не нове обличчя, яке розкаже, як потрібно, а вправний шкіпер, котрий виведе корабель із моря, де штормить, — написала відома публіцистка та громадський діяч Зоя Казанжі. — У парламенті потрібні ті, хто зможе врівноважити наївність дітей і дати відсіч хижакам.

Злі язики подейкують, ніби тоді перебування Святослава у фракції Віктора Ющенка робило неможливими гастролі «Океану» в Росії. Москва Ющенка не любила так само, як тепер ненавидить усю Україну.

Зараз Вакарчук на публіку критикує ідею проведення референдумів із принципових для України питань, які озвучуються офісом нового Президента. Проте ще у 2014 році він сам пропонував винести на референдум питання… федералізації і мови. «Кожен день спекулюють на ній: потрібна одна чи дві. Всі ми можемо говорити на різних мовах, навіть я у цій студії. Поставте це питання на референдум, якщо хочете», — заявив тоді у студії одного з телеканалів Вакарчук російською.

Утім, Святославу варто віддати належне за те, що він уміє йти проти течії і не боїться формулювати свою позицію в тих питаннях, де інші політики ховають голову в пісок. Так, відповідаючи на питання ахметовського телеканалу «Україна» про права ЛГБТ та узаконення одностатевих шлюбів він прямо заявив: «У нас країна рівних прав і рівних можливостей», чим викликав шквал критики з боку консервативної більшості, якій не до вподоби, щоб чоловіки кохалися з чоловіками. Ба більше — одружувалися один з одним. Більше ніхто з політиків не наважився би йти всупереч громадській думці.

Відомий український письменник Юрій Андрухович, який теж належить до того ж творчого кола, що й Славко Вакарчук, був безжальним до свого колеги, заявивши, що участь «Голосу» у виборах лише завадить іншим демократичним силам пройти до парламенту. «Голос» — це Самопоміч-2, — пишуть в соціальних мережах. — Патріотичні, але слабкі; нові, але недосвідчені; хороші люди, але мало що зможуть».

Як би там не було, але в майбутній Верховній Раді, до якої пролізуть Медведчук та безліч іншої проросійської «п’ятої колони», точно знадобляться бійці. Російський реванш в Україні набирає обертів: хочуть скасувати мовні квоти і сам закон про мову, декомунізацію, посунутись назад у питанні автокефальної церкви. Армію змушують «не стріляти у відповідь», тож наші бійці й далі гинуть. Російській мові нова влада пропонує надати спеціальний статус на Донбасі. Україна стрімко втрачає свої міжнародні позиції. Росію щойно поновили в Парламентській асамблеї Ради Європи. Щоб боротися з реваншистами, гарного голосу замало. Потрібна залізна рука.

«Коли країна тоне, потрібне не нове обличчя, яке розкаже, як потрібно, а вправний шкіпер, котрий виведе корабель із моря, де штормить», — написала відома публіцистка та громадський діяч Зоя Казанжі. «У парламенті потрібні ті, — пише вона, — хто зможе врівноважити наївність дітей і дати відсіч хижакам». Діти в її інтерпретації — це і ж «Голос», а хижаки — це, звичайно, колишні регіонали, які йдуть двома колонами, «Опоплатформою «За життя» Бойка—Медведчука та «Опоблоком» Новінського—Мураєва.

Віктор ДАЛЬ,
fraza.ua