Священик Петро Ратнюк із Щедрогора сів на лаву підсудних за... розбещення малолітніх дівчаток та скоєння дорожньо-транспортної пригоди...
Священик Петро Ратнюк із Щедрогора сів на лаву підсудних за... розбещення малолітніх дівчаток та скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Вироком Ратнівського районного суду його було засуджено на півтора року обмеження волі, причому без позбавлення права керувати транспортними засобами. Прокуратура району на цей вирок подавала апеляцію, але Волинський апеляційний суд його залишив без змін. Невдовзі засуджений потрапив... під амністію.
Іван КАПІТУЛА
ЯК БАТЮШКА «ЗБИРАВ ЯГОДИ» Того червневого спекотного дня дев’ятирічна Наталія і десятирічна Оленка з Щедрогора поверталися з лісу. Поблизу села зустріли батюшку, який їхав «Жигулями». Порівнявшись з ними, загальмував. — Що, може, в лісі вже є ягоди? — спитав, привітно усміхаючись. Юні прихожанки пригостили святого отця чорницями. Але йому цього видалось замало. Він попросив, щоб вони показали місця, де ростуть чорниці. Подружки, зрозуміло, не могли відмовити пастирю. Сіли в «Жигулі» і поїхали. Біля лісу Наталія показала дорогу, куди треба повертати. Але батюшка чомусь поїхав в інший бік. Туди, де навіть ягідники не ростуть. Та й дорога була нікудишня: вся у вибоїнах та ямах. Зрештою, в одній з них автомобіль загруз. Зморені і голодні дівчатка почали проситись у святого отця, щоб відпустив додому. Бо, мовляв, скоро й вечір їх тут застане. Але той наполягав: «Ми тільки подивимось, чи нема й у тих місцях ягід». Довелось дітям пхати машину. Не подужали. — Одна з вас залишиться біля машини, а друга нехай іде зі мною у Котуш (село у сусідньому Камінь-Каширському районі — прим. авт.), — розпорядився Ратнюк. Подруги, переглянувшись, вирішили, що в Котуш піде Наталія. Дуже довго Оленці довелось чекати їх. Справа в тому, що святий отець задумав зайнятись сексуальними іграми. спершу в неї поцікавився її вагою. Потім спитав, чи вміє цілуватися. Зрештою, не дочекавшись відповіді, почав цілувати її, а тоді схопив дівча на руки , поклав на землю і наказав заплющити очі. Оголив дитину і намагався звершити задумане. Але та пручалася з усіх сил. Голосно заплакала. Врешті- решт, якось вислизнула. Піднялась — і навтьоки. Врятував Наталію випадок — неподалік них з’явилася підвода з людьми. Батюшка, неначе ошпарений, схопився на ноги і гайда за кущі. Дівчинці теж наказав сховатися від людського ока. Мовляв, щоб потім їй не було соромно, коли хтось впізнає. Трактора все-таки невдовзі знайшли, без труднощів витягнули легковика. А по дорозі додому отець Петро просив дівчаток, щоб мовчали. За це обіцяв накупувати їм багато печива, цукерок та вафель.
НА ГВАЛТІВНИКА — З СОКИРОЮ Тим часом селом поповзли чутки, що священик Щедрогірського храму далеко не байдужий до вродливих дівчат, навіть малоліток. Хто вірив у ці розмови, а хто ні. Тим паче, що й самі жертви мовчали, і їх батьки. Однак настав кінець і розпутним діянням Ратнюка. А вивів гвалтівника на людський суд трирічний хлопчик Олексій, який став свідком сексуальних домагань «святого» отця до його семирічної сестрички. У вересні, коли копали картоплю у священика, жіночкам захотілося води. Отож, послали батюшку до найближчої садиби. Господар Микола дав гостеві пляшку прохолодної криничної водиці і сказав, що теж збирається в поле. — А як же діти, самі залишаться вдома? — чомусь допитувався батюшка. — Їм до цього не звикати... І Микола, попрощавшись з Ратнюком, пішов копати картоплю. Ратнюк же сів у «Жигулі» і поїхав. Втім, через хвилин п’ятнадцять повернувся. Зайшов до хати. Зоя сиділа за столом і готувала уроки. Поцікавився, чи є батьки. А коли впевнився, що діти вдома самі-самісінькі, виманив дівчинку на подвір’я, пообіцявши пригостити вафлями. Зайшовши за стіжок, запропонував Зої погратися у «зважування». — Спершу я тебе підніму, — сказав «святий отець», підхопивши дівча на руки. — А потім ти мене. Безпорадне дитя й справді намагалося підняти бородатого здорованя, але мало не надірвалося. Тоді він запропонував сам процес зважування організувати по-іншому: лягати одне на одного. Зоя голосно заплакала. Батюшка затуляв малій рота, цілував у губи. Братик, почувши крик сестрички, поспішив на допомогу. Побачивши хлопця, розпусник відпустив жертву. Натягнув штани і, розлючений невдачею, сів у машину й поїхав. Батьки Зої повернулися з поля близько двадцятої години. Вдома нікого не було. Перелякані діти пішли до бабусі. По дорозі додому Олексій свою маму просто ошелешив: «Приїжджав батюшка, і він лягав на нашу Зою...» Уже вдома дитина все до дрібниць розповіла. Світлана відразу ж побігла до своєї матері. Коли їй розказувала, чоловік, якого теж звуть Миколою, стояв під вікном і все чув. Відразу ж схопив сокиру і побіг шукати Ратнюка. ... Чоловік йшов назустріч «Жигулям», які під’їжджали до нього з включеними фарами все ближче і ближче. За кермом був Ратнюк. Легковик, трохи пригальмувавши перед ямкою з водою, що виднілась посеред дороги, раптом рвонув, збивши Миколу, і навіть не зупинився, щоб надати потерпілому необхідну допомогу. Гріховного батюшку розшукували до пізньої ночі. Село гуло. Батьки потерпілих не знали, як їм бути, як діяти. Бо розуміли: у священика знайдеться багато захисників. До того ж з потерпілими донечками клопотів додалося. Вони стали нервовими, замкнутими, часто хворіють. Зрештою, за порадою поїхали в Михнівський монастир до батюшки. Він направив у Володимир-Волинський до владики Симеона. А той порекомендував не писати заяв у правоохоронні органи. Мовляв, батюшка покається. Після тієї поїздки у Щедрогір прибув для «службового розслідування» благочинний з Гірників Іван Хіночик. І не для того, щоб встановити правду. А для того, щоб... захистити Петра Ратнюка. Зокрема, вмовити батьків потерпілих забрати заяви з прокуратури району. Петро Ратнюк, маючи підтримку зверху, в свою чергу батьків потерпілих переконував, що вони нічого не докажуть, бо, мовляв, у них немає свідків. Однак переважна більшість населення сіл Щедрогірської сільської ради стала на бік потерпілих. Про це, зокрема, свідчить схід селян, на якому було прийнято рішення в десятиденний термін виселити Петра Ратнюка з будинку, який належить церковній громаді, а разом з тим — і за межі села. І у владики Симеона не залишилось іншого виходу, як отця Петра за аморальний вчинок позбавити церковного сану. У храмі почав правити службу Божу інший настоятель. А згодом своє слово сказав і Ратнівський районний суд, який, обираючи міру покарання (а головував суддя Микола Савчук), врахував, що священик характеризується позитивно, а також те, що до кримінальної відповідальності притягується вперше і виховує троє дітей. Півтора року обмеження волі для гвалтівника — таке покарання обурило людей. Батьки потерпілих дівчаток зверталися з касаційними скаргами щодо вироку Ратнівського райсуду аж у Верховний суд України. А невдовзі засуджений Ратнюк потрапив під... амністію. Так і живе в селі, незважаючи на рішення сходу селян про виселення з нього. А коли йде вулицею, то малолітні дівчатка тікають, хто куди.
