«Не було б свиней біля корита, якби не барани біля урн»
Моя двоюрідна сестра, яка ще в 1990-х роках із сім’єю виїхала в Якутію, раз на два роки приїжджає додому на Волинь, а після виходу на пенсію має намір повернутися сюди назавжди. Час від часу ми з нею зідзвонюємося (благо, зараз є можливість легко виходити на зв’язок в режимі онлайн), звісно, не обминаємо й теми політики. Вона мовчки слухає, ніколи не заперечує, хоч має багато власних думок, викликаних переглядом тамтешніх телепередач. Тільки обережно запитує, наскільки безпечно їхати в Україну
Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки «Газети Волинь»
Оскільки добирається через Москву, то використовує можливість зустрітися з родичами, які там проживають. Цього разу пішла з ними в піцерію, що в центрі російської столиці. Я, чесно кажучи, здивувалася, коли під час телефонної розмови почула, як вони між собою голосно спілкувалися українською мовою. «Хоча живемо тут, але ж ми — українці!» — передала сестра відповідь на моє запитання наймолодшого з їхньої компанії. Вона каже, що і там, в далекому сибірському краї, наші земляки говорять поміж собою винятково рідною мовою. У той же час прочитала, як на популярному українському курорті в Бердянську один наш журналіст мав необережність звернутися до охоронця пляжу українською. А у відповідь прозвучала брудна нецензурна лайка! Не кажучи вже про серце України — Київ, де можна почути більше російську мову або суржик.
Позавчора набув чинності Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Це означає, що й передвиборча агітація повинна вестися українською. Цікаво, чи візьмуть до уваги ці норми, чи продемонструють повагу до своєї країни та її громадян ті, хто щодня на телеканалах розпинається, як вони будуть дбати про народ, коли потраплять у Верховну Раду?
Нещодавно побувала у чоловікової рідні в одному з сіл Горохівського району. Коли заговорили про вибори (як же без цієї теми за столом?!), їхня сусідка мовила: «Ви нам нічого не розказуйте, бо ми тільки за того, хто відгонить «скотиняк» від корита. От як файно він учора говорив по телевізору!» Ну що тут вдієш? Останнім часом «голубі» екрани справді заполонили чимало політиків, котрі тільки те й уміють, що говорити, промивати людям мізки. З одного боку, воно й не дивно, адже зараз створено потужні технології, які можуть кого завгодно одурманити. Пригадую, як після останніх виборів навіть одна моя приятелька, яка все життя працювала на високих посадах, «крутилася» у товаристві людей, які знають політичну кухню зсередини, розчаровано у відвертій розмові сказала: «Зізнаюся чесно, помилилася…» А з іншого — виборці часто купуються на дешеву рекламу, популістські гасла. Як це не прикро, але чомусь у багатьох з них немає звички вникати й аналізувати, як насправді працює їхній депутат. Їм краще послухати, що він скаже у своєму красивому виступі, отримати невеличку подачку, ніж поцікавитися, як парламентар голосував за життєво важливі, іноді навіть доленосні закони.
Давати якісь поради та конкретні рецепти в цій ситуації — справа невдячна. Та, напевно, в майбутньому відповідальному виборі (вони писатимуть і прийматимуть «правила», за якими нам жити!) все ж таки найбільш доцільно буде брати до уваги реальні справи, риси характеру, послідовність, чіткість і чесність у відстоюванні інтересів виборців, а не високопарні слова й солодкі обіцянки. Від помилок, звичайно, ніхто не застрахований. Але чимало з тих, хто все ж таки потрапить у Верховну Раду, — люди не нові. Вдивляйтеся уважно в знайомі обличчя, на щастя, нарешті отримали відкриті списки й маємо змогу вибирати «не котів у мішку». І найголовніше. Хто б там що не казав, а багато залежить від кожного з нас. Прислухатися треба до всіх, але у вирішальні моменти приймати рішення своїм розумом. Українська народна творчість багата і колоритна. Тому «соковитий» вислів, який став популярним останнім часом: «Не було б свиней біля корита, якби не барани біля урн», — адресований і кожному з нас.
