Нестандартний кандидат Сергій Адамчук: про гроші, вибори, зміни і те, що робити у ВР *
Сергій Адамчук — кандидат не стандартний як для Верховної Ради. Він не володіє маєтками, не їздить елітними іномарками, не керує заводами і не має офшорів. Та найбільша його «дивина» в тому, що до парламенту Сергій Адамчук іде приймати закони для поліпшення життя простих українців, а не лобіювати інтереси бізнес-кланів та олігархічних груп. І щоб ніхто йому не закинув, мовляв, «чиїсь гроші відпрацьовує», Сергій балотується по Луцьку кандидатом до Верховної Ради як самовисуванець
– Для чого балотуєтеся в народні депутати України?
— Я йду в народні депутати України, щоб представляти та захищати інтереси лучан у Верховній Раді; працювати над залученням інвестицій та грантів на розвиток Луцька; голосувати за закони, які змінять життя людей на краще.
Я за скасування депутатської недоторканності та відкриті списки; створення живого стратегічного плану розвитку Луцька та оновлення міського простору; розбудову якісної транспортної та соціальної інфраструктури; комплексну термомодернізацію багатоквартирних будинків та зниження вартості комунальних послуг; покращення медичного обслуговування людей та високі соціальні стандарти для кожного; кращі школи для наших дітей та підтримку молоді.
Своє основне завдання бачу в тому, щоб об’єднати всіх лучан для спільної розбудови сучасного інноваційного Луцька і захисту кожного. Сьогодні перед містом стоїть багато викликів, подолати які можна лише спільними зусиллями. Маю досвід у цих сферах понад 15 років. Знаю, що зможу ефективно працювати над цими питаннями в інтересах лучан.
— Яку освіту ви здобули?
— Після 9-го класу вступив до ковельського технікуму. Далі вчився у ЛНТУ (2001–2006) на машинобудівному факультеті. У 2008-му пішов на факультет післядипломної освіти СНУ ім. Лесі Українки на фінансиста. А 2011–2012 року в Києво-Могилянській бізнес-школі пройшов навчання за програмою управлінського розвитку «Ефективні комунікації: PR для сучасного бізнесу».
— Роки навчань, мабуть, допомогли вам здобути не лише сукупність знань, а й досвід громадської роботи?
— Так, студентське життя окремо від батьків допомагає швидше подорослішати, вчить самостійності й відповідальності.
Пам’ятаю, на курсі четвертому–п’ятому ми з хлопцями вирішили: годі жити в жахливих гуртожитських умовах на Даньшина, 8! І пішли до керівництва вишу. Сказали, що хочемо власноруч зробити ремонт у своїх кімнатах, а в нього (керівництва) просимо виділити матеріали для ремонту. Начальство здивувалося, але виділило. Ми зробили ремонт. А через трохи бачимо — керівництво вишу звернуло увагу на наш гуртожиток і вже наступного року взялося за ремонт усього приміщення.
— А коли у ваше життя прийшла політика?
— Все розпочалося з Асоціації молодих реформаторів (АМоРе) у 2004-му. Саме тоді я активно долучився до Помаранчевої революції. Потім, коли працював агітатором за Віктора Ющенка, я, 22-річний, збагнув: політика — це не щось далеке й недосяжне, і щоб у ній чогось досягнути, треба загорітися ідеєю та самовіддано працювати для її втілення. Багато хто в той час щиро вірив у те, що зміни не за горами. Потім було багато громадсько-політичної роботи. Революція гідності. Насправді наша держава пройшла серйозні випробування. І сьогодні ми отримали чергову можливість зробити прорив у своєму розвитку.
— На вашу думку, в якому напрямку треба рухатися Україні, аби люди відчували підтримку держави в усіх сферах життя?
— Необхідно прийняти закони, які б мінімізували корупцію. Щоб боротьба з корупцією була реальною, а не «показушною», в Україні мають бути чесні та справедливі суди. Бо доки судді будуть корумповані, доти хабарники не відповідатимуть за свої злочини.
Аби всі бюджетні сфери (медицина, освіта, культура) мали достатнє фінансування, необхідно запровадити адекватні податки для бізнесу. Адже наразі третина, а то і половина, економіки України працює в тіні — не тому, що не хоче платити податки, а тому що якщо їх платити, то бізнесу не буде.
Відповідно тіньовий бізнес не сплачує податків. А через це фінансування всіх бюджетних сфер (і зокрема медицини) мізерне, а найбільше потерпають прості українці.
Паралельно із запровадженням лояльного Податкового кодексу треба максимальні зусилля спрямувати на залучення інвестицій. І коли інвестор виявить бодай найменший інтерес, влада повинна забезпечити йому всебічну допомогу в оформленні документації, пошуку землі, підборі кадрів, а не так, як зараз — вимагати «відкат» чи створювати стільки перепон, що бізнесмен просто втікає.
Ну, і дуже важливо зараз вкладати максимальні кошти на просування бізнес-ідей. За кордоном (у тому числі у сусідній Польщі) на діяльність так званих бізнес-інкубаторів спрямовують мільярди доларів. У США успішно працює Кремнієва долина, що збирає найпрогресивніші ідеї з цілого світу і вкладає кошти в їх реалізацію. Серед тих найрозумніших людей є чимало українців. То чому б не допомогти нашим співвітчизникам працювати тут, удома, і сприяти розвитку України, а не чужих країн?
— Ідеї, звичайно, дуже хороші. Але як їх втілити в життя?
— Всі зміни починаються з людини, починаються з кожного з нас. Якщо ми, приміром, хочемо, аби в місті, у дворі, в під’їзді було чисто — кожен із нас повинен перестати смітити.
Якщо ми хочемо, аби бюджетні гроші не розкрадалися чиновниками, кожен із нас повинен вимагати від них звітувати за кожну використану гривню.
Якщо нас обурює якість роботи комунальників, то потрібно не мовчати чи вдома на кухні про це говорити, а звертатись офіційно до тих чиновників, яким ми зі своїх податків платимо зарплату, і вимагати переробити чи покриття на дорозі, чи трубу у системі водопостачання, чи тротуар у парку.
Ми нарікаємо, яка корумпована влада засідає у Верховній Раді, обласній, міській. Варто ліквідовувати корупцію і зі своєї сторони — не давати «на лапу» в школах, університетах чи лікарнях, не продавати свої голоси на виборах. Корупцію не подолати за короткий час, проте це можливо зробити, особливо, коли до влади прийдуть нові ефективні менеджери, а люди зі свого боку почнуть протидіяти хабарникам. Маленькими кроками до великої мети. Я в це щиро вірю.
— Але зараз стільки партій і кандидатів, які обіцяють зробити стільки корисного для людей. Як звичайному виборцю розібратися, хто з кандидатів каже правду, а хто відверто бреше?
— Так, погоджуся: чимало кандидатів у депутати — це крупні бізнесмени. Але тоді виникає нове запитання: навіщо їм, які мають мільйони доларів, переписувати свої «заводи-пароходи» на рідню, а самому йти в нардепи на зарплату в 25 тисяч гривень? Ясно, що не про долю українців буде вболівати такий нардеп.
А ще, перш ніж проголосувати за того чи іншого кандидата, варто заглянути в біографію претендентів, послухати, що кажуть про цю людину на вулиці, а не з екрана телевізора. Бо народний обранець обов’язково повинен володіти двома чеснотами — порядністю і професіоналізмом.
— Ви згадали за статки кандидатів. А де живете ви, на чому їздите, де відпочиваєте?
— Я живу у квартирі, яку у 2013-му придбав за державною програмою «Доступне житло». Плачу кредит за неї. Авто Кіа Ріо 2015 року. Відпочиваю — вдома, за містом і в селі.
— Дякую за справді відверту розмову. Успіхів!
Олег ВАДЕНЮК