Ігор Палиця: «Мій принцип роботи — ​щоб ніхто не крав, не брав хабарів і щоб жодної копійки не витрачали марно»*

«Коли в окрузі є мажоритарник, то саме ця людина відповідальна за нього»

— Ще кілька тижнів тому йшлося про те, що позачергових виборів може не бути. Але Конституційний Суд усе-таки вирішив інакше. Нам справді потрібні позачергові вибори до парламенту влітку?

— Є дві речі. Перша: вся Україна, весь наш народ уже не довіряє цьому парламенту. Його давно треба було розпустити й переобрати. І друга причина — ​прийшов новий Президент, у нього є свій курс і йому потрібна виконавча влада. А отримати і виконавчу, і законодавчу владу, аби виконати всі свої обіцянки, він може тільки таким шляхом. Для нього це рішення було правильним, для народу України — ​також.

Моє бачення — ​йти в парламент, формувати там волинську команду, яка боротиметься за кожну копійку для нашого краю.

— Нині тривають дискусії щодо доцільності існування мажоритарної системи. Що думаєте з цього приводу? Ви все-таки балотуєтеся в мажоритарному окрузі.

— Коли в окрузі є мажоритарник, то саме ця людина відповідальна за нього. І всі виборці знають, хто депутат, до кого звернутися, з кого питати за обіцянки. Я вважаю, що за округом має бути закріплений депутат, але він повинен іти у відкритих партійних списках.

— Із перемогою Володимира Зеленського на виборах вам пророкували посаду прем’єр-міністра. Але ви все-таки вирішили балотуватися до парламенту, причому самовисуванцем. Чому ухвалили саме таке рішення?

— Зі мною ніхто ніколи про це не розмовляв. Це велика відповідальність. А право висувати прем’єра має та політична сила, та фракція, яка переможе на парламентських виборах. Думаю, це буде президентська фракція. Чому балотуюся самовисуванцем? Поки нема прямих відкритих партійних списків, я не хочу залежати від жодної політичної сили. Хочу відповідати тільки перед виборцями свого округу.

«Мені подобається робота голови облради, але, на жаль, не все нам до снаги»

— Як ви себе бачите у парламенті? В якому комітеті плануєте працювати, якщо вас таки оберуть?

— Хотілося б сформувати, якщо вдасться, невелику депутатську фракцію або групу, яка буде вболівати за округи і за людей. За мого перебування на посаді голови Волинської обласної ради не дали нікому з депутатів красти з обласного бюджету. Ми виробили такі принципи, що на засіданнях обласної ради всі питання настільки досконало обговорені і напрацьовані, що сесії відбуваються за три-чотири години. Справді, мені вдалося переконати депутатів, що не варто розподіляти гроші по 100–150 чи 300 тисяч на кожен депутатський округ, а варто братися за справи, які можна довести до кінця. Як-от: інфекційна лікарня, перинатальний центр, будівництво доріг, спортивних майданчиків. І я дякую депутатам, що вони мене в цьому підтримали. Але є одна проблема: ми всі, депутати обласної ради великої, перспективної, гарно розташованої Волинської області, ділимо 200–250 мільйонів гривень на рік обласного бюджету розвитку, а це менше, ніж місто Луцьк. Тому що задекларований експрезидентом Порошенком та сьогоднішнім прем’єром Гройсманом курс на децентралізацію не доведений до кінця. Це хороша річ для великих міст, як Київ, де є понад 12 мільярдів бюджету розвитку, як Одеса, де понад 5 мільярдів бюджету розвитку. Але ті міста, де нема великих підприємств, як Луцьк, ділять 250–300 мільйонів разом із якимись кредитами НЕФКО. Тому моє бачення — ​йти в парламент, формувати там волинську команду, яка буде боротися за те, щоб довести децентралізацію до кінця, яка боротиметься за кожну копійку із державного бюджету, щоб Волинь ділила не 250 мільйонів, а хоча б мільярд.

Я хотів би, безумовно, залишитися головою обласної ради. Мені подобається ця робота і її результат. Мені подобається дивитися в очі людям, коли ми ухвалюємо якісь рішення. Але не подобається те, що нам не все до снаги. Люди очікують, що всі їхні проблеми, включаючи будівництво шкіл, садочків, доріг, буде залагоджено, що електроенергію проведуть до сіл. Та в нас насправді нема таких повноважень.

«Дуже хочу, щоб нові люди, які прийдуть, були відповідальними»

— Щоразу перед виборами ми чуємо одну і ту ж пісню, мовляв, ось тепер оберемо кращих. Голосуйте за нас, хороших. Зрештою ми таки обираємо нових депутатів, а в парламенті все лишається по-старому: кнопкодавство, невідвідування сесій, політичні протистояння і навіть бійки. Ви справді вірите, що нове скликання Верховної Ради буде якіснішим і конструктивнішим?

— Я дуже сподіваюся, що воно буде конструктивнішим. Про якість поговоримо, як завершаться вибори. Мені не зовсім подобається те, як формували партійні списки, те, що ми читаємо в інтернеті, як вони одне одного обливають брудом. Та я все-таки дуже сподіваюся, що прийдуть якісні депутати. Але коли лідери партій нам розповідають про «тільки нові обличчя», про «ніхто ніде не був», то ми вже бачили у 2014 році, скільки нових людей прийшло з Майдану в парламент. Вони прийшли пішки, а рівно через пів року поїхали на «мерседесах» і БМВ. Тому нові обличчя — ​це не обов’язково відповідальність. Я дуже хочу, щоб ті нові люди, які прийдуть, були відповідальними. Причина проста — ​Україна вже втомилася помилятися.

— У своїй передвиборній програмі ви багато обіцяєте з приводу розвитку Луцька. Ми побачимо, чи виконаєте свої обіцянки, й неодмінно колись у вас про це запитаємо. Цікавить ваша думка з приводу національних пріоритетів, планів більш глобальних. Ідеться про забезпечення миру, припинення війни, про подолання корупції, про тарифи, ціни, рівень життя. Цікава ваша думка як політика, як державника, як все-таки вам конкретно, маючи депутатський мандат, боротися з цими явищами?

— У програмі, з якою я балотуюся, вказані аж ніяк не всі справи, які планую втілити. Ця програма буде реалізовуватися, я зроблю все, що зможу, адже вона великою мірою залежить від фінансового ресурсу, який скерують на Луцьк. Я боротимуся, щоб вибивати ці гроші. І, звісно, дивитися, щоб міська рада оптимально правильно вкладала їх. Щодо національних пріоритетів і завдань, то дуже сподіваюся на Президента Володимира Зеленського. Я знаю його, багато з ним спілкувався, але жодного разу свідомо не говорив з ним після виборів. Знаю, що він чесний і порядний. Хай там хто і що каже, але я впевнений: Зеленський — ​державник, людина, яка хоче жити в Україні і хоче, щоб його діти жили в Україні. І щоб у нас все було чесно і правильно.

Я переконаний, що ми вже йдемо до миру. Це непростий шлях, бо за останні п’ять років президент Порошенко настільки свідомо поділив країну на російськомовних і україномовних, за географічним принципом. А там, де люди починають ненавидіти одне одного, можна красти на війні, заробляти на блокаді, на «Укроборонпромі», та на всьому. Бо коли люди гризлися між собою, вони тихенько заробляли. Зеленський цього робити не буде. Але досягти миру треба дипломатичним шляхом, без кулуарних домовленостей, як це робили за Мінського формату, коли писали Мінськ 1, Мінськ 2. Ми ж навіть не знали, про що там ішлося. Навіть сьогодні Порошенко піариться на кіборгах, які вижили в Донецькому аеропорту, хоча він свідомо, коли підписував Мінськ 1, бачив, що ДАП відійшов на територію, яку тимчасово захопили бойовики і російські найманці. Він же це знав, а наші діти, які там загинули, цього не знали, вони воювали за Україну.

Новий парламент теж має шукати шлях до миру. Тільки відкритим діалогом, навіть із представниками «ДНР/ЛНР», з ким завгодно, аби українці більше не гинули.

«Я зрозумів одне: ми ніде нікому не потрібні, крім своєї країни»

— Ваші критики неодноразово закидали, мовляв, на посаді голови обласної ради ви нечасто буваєте на робочому місці. Натомість ви теж відповідали, що і зарплатню не отримуєте, а обласна рада працює, мабуть, вперше за весь час діяльності найзлагодженіше. Як оцінюєте свою роботу?

— Мій принцип роботи у бізнесі або на посаді чиновника — ​все налаштувати так, щоб ніхто не крав, не брав хабарів, щоб жодної копійки не витрачали марно. І шукати інвестиції, людей, розповідати їм, що можна довіряти Україні, Волині, що сюди треба їхати, боротися з тими, хто хоче поділити всі волинські землі й продати, забруднити наші річки, видобути весь пісок. Моє завдання на посаді голови облради — ​оберігати це все. І це все я робив з моменту обрання мене головою. От Порошенко у нас сидів на місці весь час. Як Україна? Щаслива, багата, корупції нема? Порошенко не збагатився, бо працював і думав про державу? Він сидів на роботі до четвертої ранку, і кожна копійка інвестицій, всі трансфери Нацбанку проходили тільки з його дозволу.

— Мене завжди дивувало, для чого успішному бізнесмену йти в політику, витрачати власні кошти на благодійність. Ви справді вірите, що здатні змінити ситуацію в країні?

— Людина, яка не має амбіцій, живе даремно. У мене вони дуже великі, я навіть не хочу про них розповідати. Вони будуть більші або менші у певний період. Я зрозумів одне: ми ніде нікому не потрібні, крім своєї країни. Ми можемо бути туристами або гостями, але ні нас, ні наших дітей, які отримують західну освіту, ніхто там не хоче бачити. Так, хай здобувають якісну освіту на Заході, але нехай із цими знаннями повертаються додому, щоб розвивати свою країну. Іншого місця проживання для нас, наших дітей і внуків у світі нема й не буде. Тому моє завдання — ​зробити, аби всі жили так, щоб могли любити одне одного, щоб не було взаємної ненависті, щоб мої діти, внуки і правнуки почувалися комфортно у своїй країні.

Ірина КАЧАН