Петро Бойко: «Для дисертації мені ніхто ні слова не написав. Усі експерименти я робив також самостійно».
Творець лікувальних туманів для бичків
Волинянин Петро Бойко винайшов спосіб, як вакцинувати худобу без уколів
«Ти, професор, знову знайшов якусь хворобу, про яку ніхто не чув»
Скажу чесно: настільки цікаво про ветеринарію мені ще ніхто не розповідав. Петро Костянтинович вважає себе волинянином, бо народився в селі Залижня, яке разом із кількома іншими у 1961 році було від’єднане від Горохівщини і увійшло до Сокальського району Львівської області. Шлях чоловіка у ветеринарію почався випадково: старший брат поїхав у школу просити кращу характеристику для соціально неспокійного (як мій співрозмовник сам себе характеризує) випускника 9–го класу. Директор нараяв ветеринарний технікум: мовляв, і вчитися добре, і роботу хорошу матиме. Так і сталося.
— Викладач анатомії перед заняттями на коридорі клав здохле порося, яке вже полежало два–три дні і добряче «пахло». Хто зі студентів проходив в аудиторію, той міг бути ветеринаром. А хто не зумів перебороти себе — тому повертали документи, — пригадує студентські будні Петро Костянтинович. — Хоча потім йому заборонили такі експерименти. Але предмет Анатолій Гаврилович викладав чудово і давав глибокі знання. Пізніше, в інституті, я міг однокурсників сам навчати анатомії.
Працювати розпочинав в Іваничівській районній лабораторії ветеринарної медицини. Щойно приступив до роботи, як потрапив у складну ситуацію. З Німеччини завезли породистих овець, які стали здихати.
— Розтин проводили біля села Поромів просто на дзоті часів Другої світової війни, бо там рівне місце і можна було його продезінфікувати, — пригадує Петро Бойко. — Робив усе сам, нікому не довірив. Із здивуванням побачив, що в одномісячного ягняти проривна виразка шлунка. Чому? Почав гортати підручники і знайшов причину: хвороботворні бактерії. Зробив мазки і мав готовий діагноз. Решту тварин урятували.
Викладач анатомії перед заняттями на коридорі клав здохле порося, яке вже полежало два-три дні і добряче «пахло». Хто зі студентів проходив в аудиторію, той міг бути ветеринаром.
Тоді наш співрозмовник уперше виділив збудника лістеріозу — однієї з найпоширеніших харчових інфекцій. Поставив експерименти на мишах, описав дію бактерій збудника, зафотографував усі прояви. Але йому ще й докоряли: «Ти, професор, знову знайшов якусь хворобу, про яку ніхто не чув». Та знання й організаторські здібності оцінили — і в 1982 році запросили директором Волинської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини.
Новий керівник почав із того, що розширив асортимент виробничого відділу, який доти продукував лише хвойне борошно та крейду з нього. На кінець року випускали вже 10 найменувань. Петро Костянтинович чесно зізнається: коли перебрався до Луцька, мав написану дисертацію, тож сподівався попрацювати зо три роки, а далі йти в науку. Але як проїхався районами, побачив, скільки треба всього зробити, то його затягло.
«А для телят, ягнят, поросят — особливе молозиво»
На той час бичем для тваринників був парагрип–3 та інфекційний ринотрахеїт. Лабораторія почала робити сироватку: від хворих тварин брали кров, відфільтровували і вводили здоровим по 1–2 мілілітра на 1 кілограм ваги. Якраз появилася дорога чеська вакцина. Бойко запропонував проімунізувати нею 50 биків, яких уже призначили на забій, забрати їхню кров і зробити з неї сироватку з високим вмістом антитіл. Цей експеримент вдався. Зазвичай кров вакцинованих тварин розводили у пропорції 1 до 60, і там ще були антитіла, а від бугаїв із чеською сироваткою — навіть у співвідношенні 1 до 2560. Настільки було багато антитіл.
Але технічно зробити це непросто: якщо теля важить 200 кілограмів, то спробуй зроби йому укол. Тоді Петро Бойко запропонував геніальний хід: у приміщенні ставили спеціальні генератори, куди наливали 1–2 літра сироватки. Вони продукували туман з антитіл. Бичків заганяли в приміщення і ті вдихали його. Вже не треба було морочитися з уколами. Іншому за це дали б орден.
— Усі знають, що молозиво дуже корисне. Але якщо теля народжується слабким, не має смоктального рефлексу і шлунок добре не працює? — запитує знаний ветеринар і сам відповідає: — Така тварина гинула, бо не могла перетравити навіть молозиво, яке згорталося у грудку. Та якщо забрати молозивний казеїн, а дати тільки сироватку, то грудки вже не утворювалися.
Для реалізації задумки задіяли п’ять передових ферм (зокрема, в Ратневі Луцького району та в Романові Ківерцівського). Місцеві ветпрацівники давали сухостійним коровам вакцину проти трьох найпоширеніших хвороб. Організм тварин виробляв антитіла щодо цих збудників. І їхнє молозиво вже мало не природний, а значно вищий рівень антитіл.
— Те молозиво заморожували, в лабораторії спеціальним ферментом зброджували, відфільтровували, стерилізували і фасували по 200 грамів. Це були універсальні ліки для телят, ягнят та поросят. Ми перші почали робити їх у промислових масштабах і тим врятували сотні телят. Якщо падіж звели з 10 до 1 відсотка, то це чогось варте, — не без гордощів каже Петро Костянтинович.
На перший погляд, виглядає просто. Але це тільки коли слухаєш розповідь. Та щоб дійти до цього і впровадити на практиці, треба було немало знати і добряче постаратися. А ще у його трудовій біографії було й виробництво вітамінно–мінеральних добавок, і будівництво найсучаснішої лабораторії (приміщення, на жаль, забрали для інших цілей), й розробка багатьох вакцин.
Нині Петро Бойко — професор кафедри фізіології людини і тварин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Але керівники великих господарств досі звертаються по допомогу. Бо знають: цей професор — не липовий.
