Чому вода «втікає» від берега, чи не «допомагають» нам у цьому білоруси зі своїм Хотиславським кар’єром, як порятувати перлину волинської природи, що стала для багатьох улюбленим місцем відпочинку?
SOS: найглибше озеро України Світязь катастрофічно обміліло (Відео)
Чому вода «втікає» від берега, чи не «допомагають» нам у цьому білоруси зі своїм Хотиславським кар’єром, як порятувати перлину волинської природи, що стала для багатьох улюбленим місцем відпочинку?
«Кажуть, нібито дамбу прорвало – і вода пішла…»
Про піщані коси на Світязі знаю не з чуток. Ще в середині червня, коли стояла особливо спекотна погода, аж незвична для першого місяця літа, була на озері і йшла одною з них. Малеча тішилася, що має де будувати свої замки — це ж просто як на морі, дорослі зауважували, що вже не так довго треба йти плесом до того місця, де починається глибина і можна «по-людськи» поплавати. Ще більш вражена була цією косою, коли приїхала на Світязь наприкінці червня. Але, як виявилося, в районі пансіонату «Шацькі озера», про який у мене були враження, не найкритичніша ситуація.
Науковий співробітник Шацького національного природного парку Петро Юрчук, із допомогою якого ми шукали відповідь на питання щодо цьогорічного обміління озера, запропонував поїхати спершу на центральний пляж у селі Світязь. І ми побачили, що там уже не одна піщана коса, а цілий їх ряд. Про враження від такого видовища розпитуємо відпочивальників. Олександр Лебідь, як назвався чоловік, — із Чернівців. Він розповідає:
Враження справді шокуюче: вода відступила від берега на десятки метрів. Ми йдемо дном озера, не роззуваючись.
— Я родом із Любомля, де й тепер мама живе, сестра. Кожного року буваю із сім’єю тут. А такі піщані коси бачу вперше за багато літ. Це мене дуже здивувало. Кажуть, нібито дамбу десь прорвало — і вода пішла… Але ж влада мала б передбачити таку ситуацію: те, що сюди люди їдуть, — це ж прибуток і для місцевого бюджету. Якщо озеро зачахне, то постраждають і тутешні жителі, які приймають у себе відпочивальників. Треба щось робити, аби озеро повернулося до того, яким було.
Ще одне знайомство. Світлана Бишок із чоловіком і маленькою дитиною приїхала з Києва. Жінка говорить:
— Ще раніше читала в інтернеті, що озеро обміліло. Тепер і сама бачу. Хоч порівняти з попередніми роками не можу, оскільки я не була тут із 2012-го.
Пані Світлана не втримується від захоплення тим, які зміни в інфраструктурі сталися за роки, поки не приїжджала сюди:
— З дітьми тепер не доводиться сумувати — є чим зайнятися. Або таке: хто колись бачив на березі біотуалети чи навіть ті ж контейнери для сміття? Тепер вони є. Це ж і є бережне ставлення до природи.
Два хлопчаки — Богдан Порва із села Линів Локачинського району, який приїхав до бабусі в село Світязь, і місцевий Ілля Панасюк ходили з відром вареної кукурудзи. Заробляли, одне слово. По-дорослому лаконічно відповіли на запитання з приводу обміління Світязя:
— Вода сіла. Не те, що було торік. Та ще й два-три тижні тому такого мілководдя не бачили.
Шлюз, який ми бачимо, — розповідає Петро Юрчук, — давно не працює. Його функцію виконують мішки з піском — до такого дідівського методу змушені були вдатися водники. Якби ми їх зараз забрали, то вода у Світязі впала б ще на 40 сантиметрів.
Але Світязь у районі центрального пляжу — це, як мовиться, ще квіточки, а ягідки попереду.
— Ось поїдемо на Гряду, — каже наш попутник Петро Юрчук, — там видовище страшніше.
І ми вирушаємо в урочище, де вздовж озера на два з половиною кілометри розтягнулися бази відпочинку — більші й менші, сучасні й такі, що були збудовані тут ще в минулому столітті. У 1970-х роках, коли ще й Шацького національного природного парку не було, землю роздавала місцева влада під забудову і волинським підприємствам, і львівським, зокрема шахтарям.
Враження справді шокуюче: вода відступила від берега на десятки метрів. Ми йдемо дном озера, не роззуваючись.
— Часто буває таке? — запитуємо чоловіка, який сидить на березі.
Роман Бриль приїхав сюди з родиною із Червонограда, що на Львівщині.
— У нас на Бузі не покупаєшся, — каже він. — Вода така брудна, що аж страшно…
Тому-то, як і багато львів’ян, любить бувати на Світязі. Особливо, як говорить, добре тут на мілководді дітям, а як воно пропаде, то, бідкається, не буде де їм плюскатися. А ось чому, на його думку, так обміліло озеро, то і цей співбесідник, і ряд інших казали: мовляв, що тут можна зробити — то все природа-матінка. Проти неї не позмагаєшся.
«Червнева спека і відсутність дощу впродовж двох місяців зробили свою справу»
Світязь обмілів — і це, звичайно, незручність для відпочивальників із дітьми. Але нас більше цікавила глобальніша проблема — подальша доля озера. У цьому зв’язку Петро Юрчук сказав:
— Обміління Світязя — явище не нове. У спекотні роки, наприклад у 2015-му, ми таку картину — піщані коси на мілині — вже спостерігали. Але вони виступали зазвичай аж наприкінці серпня. У цьому ж році в червні була аномальна спека — побито всі температурні рекорди: 39–40 градусів в тіні! Відповідно збільшилася випаровуваність водного плеса. Зважаючи на те, що озеро лише на 20 відсотків живиться підземними водами, а решта — це опади, і маємо таку ситуацію. Тим більше треба взяти до уваги, що в цьому році і після малосніжної зими ми мали невисокі показники: мінус 20–25 сантиметрів. А на сьогодні вода на 35 сантиметрів нижче за середнє багаторічне значення її рівня в озері в липні. У 1970 роках, як переказують старожили краю, озеро відходило ще далі, але завжди верталося до свого попереднього рівня. Отож є надія, що й тепер після дощів ситуація зміниться на краще.
Відсутність опадів, аномальна спека у червні — це ті причини обміління Світязя, які, як мовиться, нами не керовані. Але є ще одна, уже підвладна людині. Це те, що вода витікає зі Світязя канавою в озеро Луки-Перемут і так живить його. Для регулювання рівня води в Українському Байкалі свого часу було збудовано шлюз, але він давно вийшов з ладу й не виконує своєї функції, як розповів нам Петро Юрчук. А ми нагадуємо ще про одну можливу причину катастрофи на Світязі — Хотиславський кар’єр на території Білорусі. Ще у 1990-х роках про нього заговорили у тому зв’язку, що проектна глибина кар’єра — 50 метрів. Якби це було реалізовано, то Шацькі озера, зокрема й Світязь, чекала б загибель, — вода пішла б від нас до сябрів. Знову ця проблема була на слуху у 2012 році, коли після затишшя комбінат запрацював. То, може, і цьогорічне обміління Світязя пов’язане з Хотиславським кар’єром?
— Наскільки мені відомо, — каже Петро Юрчук, — кар’єр роботу зараз призупинив, бо немає збуту продукції. І глибина його всього 20 метрів, тобто значно менше від загрозливої проєктної. Тож, думаю, особливого впливу на наші озера Хотислав не може мати. Це не просто слова. Спеціалісти Інституту водних проблем і меліорації АН України створили систему свердловин на території Ратнівського району, що неподалік Хотиславського кар’єру. Систематично промірюються рівні ґрунтових вод, і ми маємо їх результати. Фактично якихось різких змін рівня ґрунтових вод нема. І в нас по всій території парку також є система свердловин. За результатами спостережень різких перепадів рівнів ґрунтових вод не виявлено. Якщо коливання і відбуваються, то сезонно, залежно від опадів і температури повітря.
«Якби не ці мішки з піском – вода б упала ще на 40 сантиметрів»
Почувши про об’єктивні причини зміління Світязя (ті, що від Бога залежать), і ті, де вже роль грає, як то кажуть, людський фактор, ми хочемо побачити той шлюз, який в ідеалі мав би регулювати воду в озері. Аби ми отримали, як говорить наш попутник, об’єктивну, а не однобоку інформацію, він везе нас спочатку на озеро Люцимир, що неподалік Шацька. І вже там показав та розказав про те, як можна стримувати зменшення води в озерах.
— Чорне Велике і Люцимир — розповідає Петро Юрчук, — зв’язані в одну екосистему. І рівень води в них балансує водопереливна споруда. На сьогодні це в межах 40 сантиметрів. У 1999 році за підтримки природоохоронного фонду Німеччини, який профінансував цю програму, було збудовано чотири гідроспоруди на території парку — на обвідних каналах, що з’єднують озера. Принцип дуже простий: встановлюється відмітка, на яку висоту ми хочемо підняти рівень води, аби не було катастрофи ні для населення (тобто уникнути підтоплення садиб) і щоб озеро не пропадало. Навесні, коли води багато, плита тримає заданий її рівень в озері, а решта, надлишок, стікає й живить болота.
Такий «поріг переливу» треба зробити і на шлюзі, що був свого часу збудований на канаві, якою вода зі Світязя тече в Луки-Перемут. До нього ми і їдемо. Вже на місці Петро Юрчук коментує ситуацію:
— Для чого була прорита канава? Якогось року, це ще за Польщі, вода в Світязі дуже піднялася — аж до церкви дійшла. Люди по тривозі зібралися і практично за одну ніч вручну викопали рів. Так в усякому разі переповідають із покоління в покоління. Таким чином воду було спущено в Луки-Перемут. Але це ще було до меліорації цієї території. А в 1960-ті болота довкруг цього озера осушили, рівень води у ньому зменшився десь приблизно на 60 сантиметрів. І зараз, якщо не дати живлення зі Світязя, то це озеро фактично може загинути, перетворитися на болото.
Дирекція Шацького національного природного парку вважає, що до вирішення проблеми треба підходити зважено, комплексно — щоб і Світязь мав достатньо води, і Луки-Перемут не пропало. Що ж пропонується?
— Шлюз, який ми бачимо, — розповідає Петро Юрчук, — давно не працює. Його функцію виконують мішки з піском — до такого дідівського методу змушені були вдатися водники. Якби ми їх зараз забрали, то вода у Світязі впала б ще на 40 сантиметрів. У ситуації, яка склалася, пропонується провести геодезичну зйомку, зробити проєктну документацію і привести до ладу гідрологічну споруду. А вже з її допомогою тримати відповідний рівень води. Але при цьому передбачити і те, щоб озеро Луки-Перемут живилося за рахунок Світязя. Шацька об’єднана територіальна громада взяла цю споруду на баланс. З обласного природоохоронного фонду вже виділено 50 тисяч гривень на виготовлення проєкту. Коли всі роботи будуть завершені (а це планується до настання наступного літнього сезону), гідроспоруду передадуть на баланс парку. І вже ми за нею слідкуватимемо.
Але знову й знову Петро Юрчук наголошував на тому, що не можна стримувати воду у Світязі на мілководді для комфортного відпочинку людей і в той же час губити озеро Луки-Перемут. А ще звертав увагу на такий момент: настав час, коли ми пожинаємо плоди меліорації. І сьогодні вже стоїть питання про ренатуралізацію (повернення до попереднього стану) колись осушених боліт. Таким чином можна буде збільшити заводнену територію й уникнути ситуацій, яку ми бачимо цьогоріч на Світязі.
