«Їдьте в Україну, дайте їм більше грошей, нехай нажеруться…»
Шановна редакціє! Мені 70 літ. Виховала трьох дітей, заробила пенсію, але залишилася у квартирі одна. Минулої зими була напівголодна. У платіжках за комуналку написали суму, більшу, ніж моя пенсія разом із субсидією. У травні мала борг, тому субсидії на наступні місяці не отримала. За комуналку платила не всю суму. Мусила залишити якісь гроші хоча б на хліб. Де пенсіонеру взяти кошти, щоб прожити?
Працювала я на полі в орендарів. За день заробила 200 гривень. Проте наступного ледве з ліжка піднялася. Згодом виробила закордонний паспорт, щоб їздити «на підсадку» до Польщі (гроші були потрібні на операцію, що коштує 28 тисяч). Робота тяжка, більше доби треба сидіти в машині, але щось платять.
Дві поїздки були нормальні, а третього разу не пощастило. Майже дві доби нас «маринували» на кордоні. Поляки пропустили машину, а українці щось знайшли і повернули назад до Польщі. За Бугом знову сказали: «Вертайтеся в Україну», а тут вдруге не пропустили: «Везіть вантаж у Польщу». Поляки відмовили і третього разу. На вулиці спека, пити хочеться, під’їхали до польського туалету. Вхід — 2 злотих. На щастя, прибиральниця–полячка дала нам води. Стало легше. Що робити? Підходить до нас польська паспортистка і каже: «Чого ви стоїте, їдьте в Україну, дайте їм більше грошей, нехай нажеруться…»
Як можна за перетин кордону брати хабар у розмірі однієї пенсії?
Водій повернувся і знову почав проходити всі процедури контролю. Зібрав із нас 1400 гривень, підійшов до віконечка, лише після цього нам нарешті дозволили їхати. Зауважу: коли ми втретє були на польському боці, митник у формі сказав: «Вам треба звертатися у Київ, це неподобство». Бо ж, крім нашої машини, такий товар був майже у всіх. Але пропускали вибірково (напевне, хто більше давав).
Звертаюся до шановних депутатів: унесіть пропозицію, щоб нас, пенсіонерів, кому 70 і більше, усипляли, як бездомних собак. Як можна за перетин кордону брати хабар у розмірі однієї пенсії? Як їм не стидно перед старшими людьми, які пережили повоєнні голодні роки, тяжку відбудову? Вони, напевно, думають, що нам жити не треба. Вийшов на пенсію в 60 чи 70 літ — і на кладовище. Державі менше витрат, а чиновникам — більше грошей. Якщо не візьмете до уваги мого листа, то поверніть його, а я сама вирішу — жити мені чи ні?
Марія, селище Благодатне Нововолинської міської ради.