На пастці Колі–Мінера підірвалися його внуки

Діти жили по сусідству, тож часто приходили на подвір’я бабусі та дідуся. 59–річний Микола Середюк, як розповідають у селищі, не був кровним дідом загиблих, проте одружився з їхньою бабцею, ще коли мати дітей була геть малою, тож виховав усіх як рідних.

Миколу Середюка знала не лише вся Смига, а й добряча частина України — чоловік кілька разів потрапляв у новини через свою пристрасть до боєприпасів, за що отримав і сільське прізвисько — Мінер. Ще змалку Микола Середюк мав незвичне хобі: знаходити міни, гранати часів Другої світової та розбирати їх.

З подвір’я Середюків поліція кілька разів вилучала боєприпаси, після того фатального вибуху знайшли на подвір’ї Миколи ще понад тисячу снарядів, мін та гранат. Журналістів, які раніше писали про «хобі» чоловіка, і він, і його дружина запевняли, що воно безпечне: мовляв, за стільки років уже набив руку і знає, як поводитися з вибухонебезпечними предметами.

Проте тим, що вибирав тротил та здавав корпуси на металобрухт, заробляючи на прожиття, Микола Середюк не обмежився. Чоловік почав експериментувати — виготовляти вибухівку самотужки. Одну з них, як пастку для злодіїв, заклав у сейф у своїй майстерні — Микола був чоботарем, тож у підсобному приміщенні зберігав інструменти та матеріали. А ще, як каже дружина, гроші. У цю пастку і потрапили внуки.

Олег та Іванна прийшли на подвір’я дідуся та бабусі, коли тих не було вдома. Діти знали про хобі діда, проте не здогадувалися, що у сейфі, який захотіли відчинити, закладено вибухівку… Ключ від сейфа лежав на полиці поруч, брат із сестрою провернули ключ, дістали коробку, відкрили — і стався вибух.

Про його небезпечне хобі у селищі всі знали, проте скаржитися на чоловіка чи його склад боєприпасів, який міг вибухнути, не приходили.

Обоє дітей загинули на місці. Правоохоронці, яких викликали на місце трагедії, одразу арештували 59–річного Миколу — той і не заперечував. Залишатися із вбитими горем через його помилку жінками було б непросто.

Наступного дня після похорону Рівненський міський суд обрав Миколі Середюку запобіжний захід на період слідства — 60 діб у сізо. У залі суду Микола плакав і повторював, що не заперечує проти тримання під вартою. «Хіба у моєму становищі може бути вибір?» — відповів він судді на запитання, чи не хоче виступити проти клопотання прокурора.

— Мене тричі обкрадали, а поліція не реагувала: що я не питав про розкриття, з мене тільки сміялися, — пояснював Микола Середюк у суді, навіщо виготовив вибухівку. — У мене не було вибору, окрім як захистити власне майно своїм методом. Я виготовив чотири пристрої, але не думав, що вони матимуть такий сильний вибух. Коли проводив експеримент, то тільки трохи бухнуло і кришечку зірвало. Як так вийшло, що так сильно бахнуло, не розумію. Я хотів, щоб воно налякало злодіїв, а не когось вбило… Мені дуже дітей шкода, — додав Микола журналістам, коли правоохоронці забирали його із зали суду до сізо.

Миколі Середюку оголосили підозру в навмисному вбивстві. За статтею, яку інкримінують, чоловіка можуть засудити до довічного ув’язнення. Мінімальне покарання — 10 років позбавлення волі.

Як розповідають у селищній раді, Микола Середюк ніде офіційно не працював, проте був сільським чоботарем. Про його небезпечне хобі у селищі всі знали, проте скаржитися на чоловіка чи його склад боєприпасів, який міг вибухнути, не приходили.

Поліція вилучала у Середюка боєприпаси кілька разів і притягала його до кримінальної відповідальності. У 2013-му він був засуджений до чотирьох років позбавлення волі за незаконне зберігання зброї, проте отримав іспитовий термін — три роки вдома під наглядом правоохоронців. У 2016-му чоловіка звільнили від відбування покарання, оскільки «зарекомендував себе з позитивного боку». І хоч шукати метал не полишив, сам час від часу здавав поліції снаряди, які знаходив. Принаймні у 2014 році про цей інцидент згадано у реєстрі судових рішень.

Сім’ю, в якій росли діти, що загинули, у Смизі характеризують позитивно. За словами в. о. голови Смизької селищної ради Вікторії Мазурок, родина багатодітна, у ній, окрім загиблих Олега та Іванни, ще виховується 15–річна Мар’яна.

— Мама ніде не працювала: доглядала дітей, господарство, а батько їздив на заробітки до Києва, — зазначає пані Мазурок. — Син і доньки доглянуті, у сім’ї був лад, жодних скарг на них не було. Микола хоч і не рідний дітям, але змалечку вони його мали за дідуся. Олегові й Іванці просто стало цікаво, що він зберігає у сейфі…

Журналістам, які приїхали на похорон, рідні загиблих дітей зазначили, що хочуть, аби Миколі присудили якнайсуворіше покарання.

Левко ЗАБРІДНИЙ.